У Румунії комуністичний режим зробив електрифікацію одним з головних пріоритетів, що мав принести йому популярність і легітимність.
З другої половини XVIII століття світло стало лейтмотивом всіх проектів модернізації. Це, на думку соціальних реформаторів, було способом позбавити людей невігластва, в якому, на їхню думку, тримали населення релігія та Церква. З цієї причини XVIII століття було назване «століттям світла». Світло було духовним і принесене книгою та освітою, усуненням неписьменності. У ХІХ-му столітті ідеї модернізації перейняли тему світла, якій додали матеріальний вимір, котрий за допомогою науки мав дати людині доступ до знань. Електричне світло вважалося найвищим прогресом до тих пір, а електрична лампа Едісона радикально змінила світ.
Комуністи вважали електрифікацію одним із засобів, за допомогою яких нова людина може піднятися на більш високий рівень. Одним з ленінських гасел було «Уся влада - радам та електрифікація сіл!». Таким чином, коли він був встановлений у Румунії 6 березня 1945 р. комуністичний режим зробив електрифікацію однією з головних цілей, що мали принести йому популярність і легітимність. Амбітний економічний і соціальний проект - електрифікація Румунії, мав і важливу політичну складову, що почала впроваджуватися з 1950-х років.
Інженер Тудор Константін був директором Бухарестської електростанції, найбільшого виробника електроенергії в країні. У 2003 році в інтерв'ю Центру усної історії Румунського радіо він розповів про першу гідроелектростанцію, побудовану в районі Біказ. «Початковий проект був розроблений професором Доріном Павелом та інженером Дімітрієм Леонідою, за власні кошти та з рюкзаком на спині. Інженер Леоніда хотів зробити румунського робітника інтелігентним, престижним робітником і заснував школу, яка мала назву «Школа електриків і механіків інженера Леоніди», в якій викладали він разом з дружиною і двома професорами з Політехнічного інституту. Особи, які вчилися у цій школі отримували таку підготовку, що коли подавали документи для прийому на роботу в «Газ і електрику» або в національну залізничну компанію «CFR» і казали, що вони є випускниками Школи Леоніди, їх одразу приймали. Коли почався проект електрифікації, я працював на електростанції, а інженер Леоніда сказав мені: «Юначе, я скажу тобі наступне: враховуючи нинішній стан, Румунія не може бути електрифікована без участі держави, так само як росіяни електрифікували Росію». Після того, як цей план електрифікації був доведений до кінця, я отримав нагороду, як це робилося тоді. Отримав Орден Труда ІІ ступеня, який досі зберігаю.»
Держава мала усунути наслідки війни і це можна було зробити лише через промисловий розвиток. Тудор Константін знав, що мала Румунія до політики електрифікації. «Її впровадження почалося в 1950 році, коли я вже працював директором електростанції. Бухарестська електростанція була найбільшою в країні та мала кращих інженерів. Можливо вона не була оснащена за західними стандартами, але в будь-якому випадку там працювали довоєнні енергетики, які добре знали свою справу, тобто не вибирали поганих речей. Вони вибирали обладнання, яке було, так би мовити, унікальним у світі чи в Європі. Наприклад, Електростанція «Філарет» мала дизельні двигуни, потужністю 5000 кінських сил, вони були унікальними в Європі, коли їх купували. Так само, ще до війни була куплена газова турбіна потужністю 10 000 кВт, так само унікальна. Але настала війна і не встигли її ввести в експлуатацію, що було зроблено вже після війни. Я пам'ятаю як до нас зверталися росіяни з проханням допомогти їм. Я дав їм ключі від приміщення, де зберігалися плани швейцарців, і вони крали. Звичайно, що й ми крали для себе, треба ж було її встановити, ввести в експлуатацію. Такі речі теж траплялися.»
Окрім економічного та соціального обґрунтування, розробка та реалізація проекту такого масштабу стали можливими після прийняття політичного рішення. У плановій економіці немає нічого неможливого. Тудор Константін. «Партія прийняла відповідне рішення, а потім воно мало бути втілене в життя міністерствами, всіма підприємствами, фахівцями. Мене також попросили висловити свою думку, я брав участь у розробці плану електрифікації, тому що я був першим керівником електростанції. Пам'ятаю, що тоді зав'язалася палка дискусія між теплотехніками та гідротехніками. Суперечка виникла довкола того, з чого треба починати, які саме електростанції будувати спочатку. Гідротехніки, такі як Леоніда стверджували, що треба починати з гідроелектростанцій, теплотехніки наполягали на теплових електростанціях на природному газі або вугіллі. Врешті-решт, для примирення сторін знадобилося втручання керівництва партії. Було сказано, що гідроелектростанції є дешевшими та економічно ефективнішими. Вироблена ГЕС електроенергія була в три-чотири рази дешевшою, ніж вироблена на ТЕС. Але також було наголошено на довших строках будівництва гідроелектростанцій, а країна не могла чекати. Треба було розвивати промисловість країни і тоді, навіть якщо це було дорожче, ми вирішили будувати теплоелектростанції. Врешті-решт було обрано ТЕС, але також розглядалися й варіанти будівництва гідроелектростанцій. Тоді почалося будівництво Біказької ГЕС. Але спочатку електроенергію виробляли на теплоелектростанціях в Дойчешть, у Молдові, в Тиргу-Муреші.»
Електрифікація Румунії закінчилася в 1970-х роках і вважалася успішною. Однак, навіть якщо енергетичний сектор був диверсифікований, більша частина виробництва йшла для промисловості.
Корисні сайти
Copyright © . All rights reserved