Яський монастир Фрумоаса

Великдень - найбільше свято, яке знаменує тріумф віри, перемогу над гріхом та смертю, початок нового життя. Цей день має багаті традиції й символи. На великодні свята дедалі більше з нас повертаються додому, бо де краще і красивіше ніж у себе вдома. Свята об'єднують людей та дають змогу провести ці дні разом у колі родини. У румунів святкування Воскресіння Господнього розпочинається Великим постом. Віра живиться у Великодньому посту. З молитвами, з добрими помислами і справами.

Місця притулку і збройного опору, укріплені монастирі є живим доказом віри для мешканців яського повіту, який, окрім справжніх пам'яток архітектури, славиться і великою кількістю монастирів, церков і соборів. Монастирі були збудовані з самого початку для притулку в разі облоги, їх стіни забезпечені вузькими амбразурами для гвинтівок і луків, а також ширшими отворами для гармат. Крім захисту проти загарбників, деякі з цих укріплених монастирів були перетворені протягом часу на військові лікарні. Упродовж часу, у минулих туристичних передачах я розповіла вам про численні монастирі і церкви Румунії. Сьогодні - у Великодній день розповім про монастир Фрумоаса (укр. "Красива"), що розташований у Яському повіті.

Майже півстоліття тому, під пагорбом Четецуя, на правому березі річки Бахлуй, праворуч від нинішньої залізниці, що веде до Міжнародного вокзалу Ніколіна, на місці, подарованому господарем Петру Шкіопулом, з ініціативи та за кошти гетьмана Мелентія Балики був побудований монастир Фрумоаса. За відсутності письмових та інших документів, будівлю було датовано цим періодом, виходячи з того, що гетьман Балика повернувся до Молдови із заслання у 1583 році (після повернення на престол господаря Петра Шкіопула). Це було наприкінці XVI століття, досить бурхливий історичний період, якщо говорити про політичну ситуацію тих часів, як ми знаходимо його описане в літописах і хроніках. Це найстаріша будівля, побудована гетьманом Молдови Мелетієм Баликою. Мальовниче розташування монастиря спонукало правителя Молдови Григорія II Гіки відновити його у 1727-1733 рр., додаючи до нього потім прекрасний ансамбль палаців. Церкви була побудована Іоасафом Войнеску протягом 1836-1839 рр., будучи перебудована від самої основи. Над церквою височіють чотири вежі побудовані за зразком веж російських церков.

У церковному дворі знаходяться руїни "палацу Стурза", що поєднує в собі класичний стиль з традиційним молдовським стилем і був побудований між 1818 -1819 рр. архітектором Мартіном Кубелкою. План палацу має прямокутну форму з двома виходами. Великий зал палацу пропонує з першого поверху красиву панораму міста. Церква носить відбиток часів, коли її було зведено, вражаючи своєю монументальністю. Вона побудована у формі корабля, маючи 37 м завдовжки  і 15 метрів завширшки. Вхід до неї здійснюється через доричний портик з трикутним фронтоном з чотирма колонами, з'єднаними аркою. Надзвичайною красою наділена також і вежа-дзвіниця при вході в монастир.

Над масивним вхідним коридором розташовано приміщення дзвонів, чиї фасади прикрашені дванадцятьма іонічними колонами. В східній частині стіни відкриваються ще одні високі ворота, відомі як "Ворота шибениці". В народі кажуть, що ці ворота зв'язують монастир з  місцем, де були колись організовані публічні страти, особливо в дні ярмарку. Живопис церкви зроблений в техніці темпери, у світлих, добре збережених тонах. При вході розписані портрети членів сім'ї Григорія II Гіки. На лівій стіні намальований господар, одягнений в розкішному наряді, поряд зі своєю дружиною і двома дітьми Матвієм і Руксандрою Гіка. На правій стіні намальований інший син господаря Скарлат. У нефі, на правій стіні був намальований ігумен Йосафат Войнеску. З 1863 року майно Церкви переходить в державну власність і тутешні князівські будівлі були перетворені на казарми, а потім на військовий лазарет. Влітку 2003 року Фрумоаса стає жіночим монастирем. Теж в монастирі, в північній частині церкви, розташований чудовий білий мармуровий мавзолей. Це гробниця зведена господарем Міхаїлом Стурдзою в честь і пам'ять славного лицаря і писаря Грігорія Стурзи. В красивій гробниці знаходяться крипти інших членів сім'ї Стурза. Мавзолей був створений у 1842 році італійським скульптором Франциском Вернетта, який походив з Одеси, а в його основі інкрустований герб родини Стурдза. Цей пам'ятник є одним з перших пам'ятників у Молдові, який поклав початок скульптурі статуй і громадських пам'ятників.

До речі, легенди свідчать про те, що в монастирі деякий час мешкали Тиміш Хмельницький  і Руксандра після одруження. Весілля Руксанди, дочки господаря Молдови Василя Лупу, і Тимоша Хмельницького відбулося 2 червня 1652 року і тривало три дні. Серед яскравих видовищ і розважальних ігор, це свято прикрасив бойовий турнір вершників, в якому змагалися славні козаки із мужніми молдовськими військовиками, турнір, що проходив саме в долині Фрумоаса. З часів, коли молдовські бояри зустрічалися в її палацах і садах з видатними іноземними дипломатами, монастир Фрумоаса був атракцією для офіційних осіб, які приїжджали відвідати молдовське місто, розташоване на семи пагорбах. Деякі з цих іноземних мандрівників згадували у своїх подорожніх нотатках про мальовничість місця та красу господарського палацу. Згадок про церкву, однак, небагато або взагалі немає. 

Зустрічі офіційних осіб відбувалися у монастирі за часів фанаріотських господарів. Майбутні господарі Молдови, прямуючи з Константинополя, зупинялися спершу тут, де проходили урочистості призначення на престол, а потім під поглядом натовпу королівська процесія прямувала до центру Ясів, до церкви «Святого Миколая», де відбувалася церемонія. Турецький міністр Ресмі Ахмед Ефенді проїхав через Ясси в 1763 році на шляху до Хотіна. Він прожив у монастирі Фрумоаса два тижні, написавши таке: «Вирушивши з Галаца, ми на третій день прибули в Ясси, столицю Молдови. Тут для знатних гостей і для посланців Високої Порти був призначений палац під назвою Фрумоаса в південній частині міста, на березі чудового озера, яке чимось нагадувало нам про чудові краєвиди Блакитного озера.» Серед інших відомих гостей, яких тут приймали, були Сулейман-паша (який зупинився на чотири дні в 1744 році) і Хамза-паша, зять султана (1762 рік).