Комуністичний режим у Румунії ввів суворі норми у всіх сферах суспільної діяльності.
Комуністичний режим у Румунії ввів суворі норми у всіх сферах суспільної діяльності. Культуру також не оминули, офіційні директиви були названі "каноном", їх встановлювали культурні активісти та цензура. Канон працював у сфері «високої культури», а культурні прояви, що не поважали ці директиви, були маргіналізовані й тому появився так званий underground - підпільна культура або контркультура.
Крім симфонічної музики та опери, контркультура найбільш була помітна в рок-музиці, джазі, блюзі та фолк--музиці. Поп-музика була найбільш конформістською, тому її не забороняв офіційний "канон". Але й в галузі рок-музики, фолк-музики, джазу та блюзу, кількість співаків, які намагалися висловити всій стиль поза вищезгаданим "каноном", була незначна через труднощі щодо доступу до джерел натхнення. З цієї причини спроби складати пісні, що не дотримувалися офіційних директив, були малі. Однак, контркультура народилася як природне прагнення людини до творчої свободи та вираження.
Джерела натхнення контркультури, тобто біт-музика, рок, блюз та джаз із Заходу, були поширені в Румунії, так як були поширені й споживчі товари, одяг, взуття, косметика, ювелірні прикраси. Окрім тих, хто займався незаконною торгівлею, іноземні студенти, які навчалися в Румунії, були ті, як приносили диски з музикою, що не можна було знайти на румунському ринку. Третім способом джерела натхнення для контркультури в музичній галузі в Румунії була джазова передача на радіостанції "Голос Америки", ведучим, якої був Вілліс Коновер, та рок-передача на радіостанції "Вільна Європа", ведучий Корнел Кіріак.
Такими ж важливими як музика, або можливо більш важливими були вірші пісень, яких пропонувала контркультура. Іронія була найпоширенішою формою вираження, саме вона стимулювала ідеї та мислення. Великі нестатки у їжі та надзвичайно пригнічувана атмосфера 80-х призвели до того, що вірші були дуже сугестивними для музики артистів нонконформістів. Хоча режим зробив невеличкі поступки музичній контркультурі, дозволяючи організовувати джазові фестивалі в Сібіу та Костінештях, що означало не свобода, а лише крайовий спосіб вираження, сувора реальність вражала кожного на кожному кроці. Історик Сорін Антохі має пригадує момент, пов'язаний з початком продовольчої кризи: "Для мене криза споживчих товарів ототожнюється з моментом повернення з джазового фестивалю "Сібіу" 1980 року з друзями додому. Дорогою до міста Ясси, ми зупинилися на вокзалі в Плоєштях, де повинні були сісти на інший поїзд. Там в темний час ранку, я бачив як навколо магазину під назвою BIG (продуктовий, промисловий, домогосподарки), велася досить смілива бійка між людьми для придбання пів пачки масла, навіть не цілої пачки».
Форми музичного вираження в комуністичній Румунії, накладені цензурою, змусили деяких виконавців намагатися їх уникати. Одним із таких артистів був архітектор Александру Андрієш, важливий представник музичної контркультури 70-х та 80-х рр. Дві його пісні користувалися великим успіхом, "Ce oraş frumos" (Яке гарне місто) та "La Telejurnal" (Огляд новин). У першій пісні Александру Андрієш наголошує на велику кількість фабрик і заводів, що не відповідало міським принципам і тенденціям. Були іронізовані й привілейовані люди, які проживають у елітних кварталах, яким приділяли більше уваги. Друга пісня «La Telejurnal" стала підпільною піснею пізніше у 1980-х, коли продовольча криза охопила Румунію. На нещодавній публічній конференції Александру Андрієш згадав, як почалася його пристрасть до неофіційної музики: "Я мушу признатися, що мені пощастило з одного боку, тому що сестра моєї матері, моя тітка, поїхала жити через шлюб у 1966 році в США. І я мав доступ до книг і записів, яких тут не було. Треба мати на увазі, що музей Smithsonian (Смітсоніан) в США записав на вінілі своєрідну енциклопедію традиційної американської музики, записи з 1900 року. Звичайно, я зажадав мати ту енциклопедію. Я не думав, що мені надішли тітка аж одну коробку з дуже важкими вініловими записами. І звичайно, мене покликали до влади сказати, що містить та скринька, яку я отримав з США."
Англійська мова була основним компонентом музичної контркультури. Александру Андрієш згадав, що на уроках англійської мови його вчитель середньої школи, часто приносив pick-up, щоб учні мали можливість слухати записами Rolling Stones. Але Андрієш був глибоко незадоволеним тим, що повинен був співати англіською мовою: "Мені дуже не подобався той факт, що не міг слухати музику румунською мовою, а лише іноземними мовами. Зрозуміло, що мене не цікавила естрадна румунська музика, з тими легонькими віршами та ті, хто жив з цього, композитори та співаки, які не хотіли мати проблем з цензурою. Існували два варіанти: співали на вірші, в яких нічого не було сказано, або на вірші класичних румунських поетів, які були опубліковані. І це була головна причина, чому я вирішив написати кілька власних пісень, такі, як я хотів слухати. Я ніколи не думав, що колись буду їх співати публіці".
Твори музичної контркультури слухаються навіть й сьогодні, зокрема завдяки їхньої тодішньої цінності.
Корисні сайти
Copyright © . All rights reserved