Існують на світі люди, котрі, завдяки власному покликанню та обдарованістю, вигідному сімейному стану та сприятливому збігові обставин, мають можливість охоче віддати всі свої сили обраній професії й престижно визначитись наполегливою працею. До них можна, безперечно, залучити колишнього викладача українського відділення Бухарестського університету, доктора філологічних наук, провідного літературознавця Магдалену Ласло-Куцюк.
Угорка Магдалена Ласло (пізніше, по чоловікові вона стала Ласло-Куцюк) народилася 30 серпня 1928 р. у місті Тімішоара (Румунія) в угорській родині. Навчалася в Клузькому, Бухарестському, Харківському університетах. Останній закінчила в 1954-му році і теж того року повернулася до Румунії й почала працювати в українському відділені Бухарестського університету, де залишилася до виходу на пенсію 1983 року і де всіма силами включилась у всі заходи україністичного колективу. Три роки по тому (1957-го року), разом з покійним Костянтином Драпакою, тодішнім завідуючим кафедрою, надрукувала в Бухарестському Державному навчально-педагогічному видавництві змістовно багатий двотомний підручник для 8-го класу “Теорія літератури. Володіла вона румунською, угорською, українською, російською, англійською, німецькою і французькою мовами і популяризувала українську літературу в Румунії та Західній Європі.
Викладання української літератури (бо українську мову Магдалена Ласло-Куцюк вивчила як іноземну, і постійно вдосконалювала її) – було ціложиттєве основне її заняття. Широка літературознавча діяльність Магдалени Ласло-Куцюк мала кілька обертів. Окрім викладання української літератури, Магдалена Ласло-Куцюк цікавилася питанням її відносин з румунською літературою, внаслідок чого постала цікава й дуже багата на фактологічні дані докторська дисертація про румунсько-українські літературні відносини, яку вона захистила в 1972-му році в Клузькому університсеті і на основі якої 1974-го року видала румунською мовою корисний для студентів спецкурс.
Іншою складовою літературознавчої діяльності Магдалени Ласло-Куцюк була дія поширення і популяризації української літератури в Румунії. Найважливішим безперечним внеском Магдалени Ласло-Куцюк в румунську україністику зокрема, і в українське порівняльне літературознавство взагалі були її наукові розвідки. Маючи необмежений доступ до європейського і світового літературознавства (знанням іноземних мов) Магдалена Ласло-Куцюк своїми працями, в певній мірі “випереджувала літературознавство з України.
До грудневої революції 1989 року Магдалена Ласло-Куцюк надрукувала наступні твори: «Шевченко в Румунії» (1961), «Дослідження українського фольклору в Румунії» (1965), «Румунсько-українські літературні взаємини ХІХ — початку ХХ ст.» (1972), «Питання української поетики» (1974), «Велика традиція» (1979), «Шукання форми» (1980), «Засади поетики» (1983). Цікаво відзначити, що більшість ґрунтовних праць пані Ласло Куцюк видала, починаючи з її виходом на пенсію, тобто після 1983-го року.
Теж уже будучи на пенсії, вона виступила з циклом лекцій в Чернівецькому університеті (1983 р), два місяці викладала лекції з історії української літератури в Луцькому університеті (2001 р.), цикл лекцій з української поетики викладала в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія“ (у 2002-му році) і цілий семестр в 2002-му році в Миколаївському університеті. У 1984-му році Магдалена Ласло-Куцюк була удостоєна Міжнародної премії імені Антоновичів (у Вашингтоні).
Паралельно з викладацькою діяльністю Магдалина Ласло-Куцюк почергово завершувала ряд інших фундаментальних її праць, як «Ключ до белетристики» (2000), «Творчість Шевченка на тлі його доби» (2002), «Текст і інтертекст в художній творчості Івана Франка» (2005), які, як і регулярні авторитетні розвідки, друковані в журналі «Наш голос», засвідчили її статус видатного українського літературознавця-компаративіста. На жаль серце Магдалени Ласло Куцюк перестало битися 2 вересня 2010 року.