Майбутній митрополит Гаврило (у миру Григорій Бенулеську-Бодоні) народився в 1746 році в місті Бістріца (Трансільванія) походив з сім’ї молдовського дворянина з багатим родоводом. Первинну освіту Григорій здобув в Бістріцькому училищі. У 1771 році Григорій поступив в Київську духовну академію, де вивчив богословські науки. Після трьох років навчання в Греції повернувся до Румунії, де спочатку був призначений вчителем в місті Несеуд (центр Румунії), а потім переїздив до Ясс (схід), де обіймав посаду вчителя латинської мови в княжому училищі.
У Яссах він знайомиться з митрополитом Гаврилом Калімахом, що став його другом і заступником. Протягом двох років Григорій викладав латинську мову в Ясському училищі. У 1779 р. за допомогою свого заступника вирушає на острів Патмос продовжити навчання, але спочатку Григорій їде до Константинополя з рекомендаційним листом до патріарха Софронія і там приймає постриження в Свято-успенському монастирі з ім’ям Гаврило, ймовірно, на честь свого заступника митрополита Гаврила.
Проучившись в Патмосській школі майже три роки, чернець Гаврило вимушений був виїхати із-за епідемії, що почалася на острові. Повернувшись до Ясс, Гаврило зайняв місце викладача грецької мови. У 1781 році митрополит Гаврило (Калімах) висвятив Гаврила в ієродиякони, потім – в ієромонахи і призначив його проповідником слова Божого на грецькій і молдовській мовах в Ясській митрополії. Посаду цю він займав недовго. На запрошення архієпископа Словяно-херсонського Никифора (Феотоки) ієромонах Гаврило відправився до Полтави, де йому була надана посада вчителя грецької мови в Слов’янській семінарії. У 1783 році його призначили інспектором цієї ж семінарії і вчителем філософії. Через рік ієромонах Гаврило знову виїжджає до Ясс.
Митрополит Гаврило (Калімах) зводить його в сан архімандрита. У 1787 році архімандрит Гаврило переїжджає до Росії. Він звернувся до єпископа Екатеринославського Амвросія з проханням надати йому будь-яку посаду в семінарії. По дозволу Священного Синоду єпископ Амвросій надав архімандритові Гаврилу посаду ректора Екатеринославської семінарії і викладача грецької мови. У травні 1793 року Гаврило призначений Екатеринославським і Херсоно-таврійським митрополитом, а в 1798 році – Київським митрополитом. Лише 4 роки займав митрополит Гаврило Київську кафедру. У 1805 році він знов поселяється в Одесі, звідки переїжджає в Дубоссари.
Одеса двічі входила до складу єпархій, якими управляв митрополит Гаврило (Банулесько-Бодоні): вперше, коли він займав Екатеринославську кафедру (1793-1799 рр.), і в другій, коли він очолював Кишинівську митрополію. Саме Гаврило Банулеску – Бодоні заклав перші храми в Одесі. З ім’ям митрополита Гаврила пов’язана підстава Одеського Свято-успенського чоловічого монастиря, але це сталося, коли владика займав Кишинівську кафедру. У 1798 р. помер Київський митрополит Ієрофей. На древню кафедру, що звільнилася, призначили митрополита Гаврила. Трохи згодом, він стає членом Святійшого Синоду. Митрополит підтримував зв’язки з Нямцьким монастирем, який з часу Паїсія Величковського став центром ісихастськой традиції. Преподобний Паїсій збирав і перекладав на слов’янську мову твори святих священників. Багато учнів старика продовжили його справу, тому, коли стало питання про відкриття в Кишиневі друкарні, митрополит Гаврило благословив очолити її нямецького ченця Ігнатія.
Помер 30 березня 1821 і був похоронений в Капріянському Успенському монастирі під Кишиневом (Страшенський район, село Капріяна). На його кам’яній надмогильній плиті в цьому монастирі, розташованому на території сучасної Республіки Молдова, висічена епітафія, що закінчується словами: «Ім’я його житиме вічно, Мудрість повідуватимуть люди, Похвалу його – церква».