Румуни і турки знають один одного
вже кілька сотень років, перші контакти відбулися у другій половині XIV століття.
Внаслідок експансії турків-османів, які створювали величезну імперію, перші
румунсько-турецькі військові конфлікти датуються 1369 роком. У той час військо
румунського князя Владислава Влайку разом з армією угорського короля Людовика I
брало участь у битві проти армії османського султана Мурада I. Протягом півтисячоліття, до 1878
року, румунські князівства були васалами Османської імперії та перебували
під впливом турецької культури та цивілізації. Після конфлікту 1877-1878 років,
який призвів до незалежності Румунії, обидві країни відновили нормальні
відносини. Сьогодні Румунія і Туреччина мають військовий і економічний альянс,
підкріплений стратегічним партнерством, підписаним у 2011 році. У міжвоєнний
період Румунія і Туреччина були партнерами у Балканській Антанті
разом з Югославією і Грецією, антиревізіоністській
архітектурі безпеки.
На презентації другого тому
документів про румунсько-турецькі дипломатичні відносини 1938-1944 років посол
Туреччини в Бухаресті Озгюр Каванчі Алтан говорив про важливість історичної
традиції відносин між турецьким та османським світами та про добрі дипломатичні
відносини між Румунією та Туреччиною у міжвоєнний період: «Туреччина і
Румунія завжди були дуже близькими, вони були сусідами і союзниками, як і
сьогодні. Йдеться про період, коли ми були союзниками, між нашими країнами були дуже
міцні відносини, наші лідери були дуже близькі, наші міністри закордонних справ
були хорошими друзями. Мушу сказати, що я був здивований витонченістю дипломатії
того часу, витонченістю її способу вираження, витонченістю певної
ситуації. Але, водночас, я не здивований глибиною відносин, тому що виповнилося
146 років з моменту встановлення дипломатичних відносин між Румунією і
Туреччиною. Я думаю, що це унікальні відносини, тому що у нас є історія, якій
понад 146 років. Коли Румунія здобула незалежність від Османської імперії, вона
визнала її майже одразу, вона була другою країною, яка це зробила. З того
моменту були відносини, засновані на взаєморозумінні та співпраці.»
Безсумнівно, одним з найважливіших
досягнень двох дипломатів, румунського і турецького, стало створення в роки між
двома світовими війнами Балканського альянсу. Вся Європа, і Балкани зокрема,
залишалися гарячими, незважаючи на жахливу криваву бійню Першої світової війни.
Це спонукало країни, які хотіли зберегти систему Версальського мирного
договору, сформувати альянс і взяти на себе зобов’язання у сфері безпеки. Історик Іонуц
Кожокару окреслив процес, який призвів до формування Балканської
Антанти або Балканського альянсу в
середині 1930-х років: «Минає 90 років з часу створення Балканської Антанти. Це
був проєкт Мустафи Кемаля Ататюрка, а саме створення
Балканського альянсу, який
був непоганим проєктом. У 1930 році відбулися балканські конференції: перша
в Афінах, друга в Стамбулі в 1931 році, третя в Бухаресті в 1932 році, четверта
в Салоніках у Греції в 1933 році, а в 1934 році була створена Балканська
Антанта, в якій також брала участь Туреччина. Були наявні угоди з
Радянським Союзом. Відносини між Румунією та Радянським Союзом на той час були
заморожені, і Румунія намагалася зблизитися з Радянським Союзом через Туреччину.»
Зовнішня політика антиревізіонізму
та регіональних альянсів безпеки була добре продумана, але Балканський альянс
не встиг створити необхідні механізми для функціонування та реагування. Іонуц
Кожокару: «І Румунія, і Туреччина були новоствореними державами,
вони дотримувалися оборонної, антиревізіоністської політики. У третьому
десятилітті антиревізіонізм значно посилився, а з початком Другої світової
війни альянси та відносини були певним чином орієнтовані. Це приводить нас до
впевненості, що альянси працюють у мирний час, а коли починається конфлікт,
вони переосмислюються.»
Мюнхенська угода 1938 року та Пакт
Ріббентропа-Молотова 1939 року між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом,
двома тоталітарними системами Європи, розірвали регіональні союзи та поставили
Румунію і Туреччину по різні боки у Другій світовій війні. Іонуц Кожокару: «Перевагою
Туреччини у Другій світовій війні було те, що вона мала певну стабільність, а
Мустафу Кемаля змінив Ісмет Ісмет Іненю. Саме він уклав договір у Лозанні, який
юридично визнав створення Турецької Республіки. Лозаннські переговори дали
Ісмету Іненю досвід ведення переговорів і розуміння того, як важко Туреччина
боролася і скільки людей вона втратила, щоб вступити й в Другу
світову війну. Цей курс поставив Румунію в одну сферу інтересів, а Туреччину – в іншу.»
Хоча після Другої світової війни
Румунія і Туреччина перебували по різні боки конфлікту, вони мали теплі
стосунки. І сьогодні традиція історії та спільних інтересів продовжується.