У випадку домашнього або
гендерного насильства обговорення зазвичай зосереджене на фізичних або тілесних
слідах, які залишили удари партнера. Але щоразу ці удари означають і
психологічні наслідки. Про психологічне насильство говорять менше, але його жертвами щодня стають жінки, хоча воно згадується в нормативно-правових актах і, можливо, є
основною причиною ступору, що утримує жертву від припинення згубних стосунків.
Саме психологічне насильство стало головною темою театральної п’єси
Restart/Перезавантаження, написаної Озаною Ніколау. Вона сама
поставила п’єсу в бухарестському освітньому центрі Replika. В основу постановки
покладено історії жертв, яким вдалося звільнитися від таких стосунків, що спотворюють душу й тіло. Restart/Перезавантаження
стала результатом співпраці з неурядовими організаціями, такими як Aleg/Вибираю
у Сібіу і Anais/Анаїс у Бухаресті. Авторка Озана Ніколау згадала
ситуації з дитинства, коли вона чула про знайомих жінок, яких били їхні
чоловіки або співмешканці і дивувалася, що ніхто з дорослих не робив нічого, щоб
прийти їм на допомогу або відреагувати на ситуацію. Тепер у румунському законодавстві передбачена можливість тимчасової заборони щодо зловмисника, як і можливість втручання поліції після звичайного екстреного виклику.
Хоча тепер постраждала
отримує більше допомоги від влади та неурядових організацій, емоційне
насильство, як і раніше, надовго затримає її в полоні згубних стосунків. Як
перемогти цей вид насильства, розповідають п’єса
Restart/Перезавантаження і режисерка Озана Ніколау: Фізичне
насильство зриме, воно кричуще, його переслідують за законом. Але воно можливе
тому, що є емоційне насильство, якого не видно і воно не підпадає під дію
закону. Його дуже важко довести. Звідси й з’явилася ідея: зрозуміти, що
відбувається в голові жінки, яка страждає, але відчуває себе ж винною. Часто
нею маніпулюють, змушуючи відчувати провину або безсилля, відчуття, що вона не
може піти, що в неї немає рішень. І я подумала, що важливо показати, що розум
може грати з нами злі жарти, іноді може стримувати нас. Звісно, коли ми
знаходимо в собі силу, саме розум допомагає нам піти звідти, все
перебудувати.
У п’єсі всього дві героїні, яких зіграли акторки Міхаєла Редеску та Ніколєта Лефтер. Ніколєта
розповіла, що спонукало її спочатку зіграти роль жертви, а потім
переможниці гендерного насильства. По-перше, пропозиція Озани. Я дуже хотіла попрацювати з нею і з актрисою
Міхаєлою Редеску. І ця тема привабила мене, тому що в цієї теми має бути голос.
І справді, у державних театрах майже немає вистав на ці теми. І ці історії мене
дуже зворушили, прочитавши їх, я познайомилася з деякими з цих жінок, бо вони
були на виставі. Розумієш, що твоя участь зараз має дуже велике значення. Коли
ти на сцені і розповідаєш їхню історію, ти відчуваєш енергію, що виходить із зали.
Вистава має дар викликати у
глядача співчуття до негараздів жертви. Ніколєту Лефтер зворушили події,
представлені на сцені, пережиті жінками, які зазнали насильства: Ці
свідчення, ці сповіді справили на мене сильне враження. Одне звучить з вуст жінки,
яка каже, що після розлучення її колишній чоловік роками
переслідував її судовими позовами, які він подавав проти неї, її друзів, які їй
допомагали, її батьків і поліції. Тож не все закінчується розлученням.
На мій погляд це кошмар. І найжахливіше, що травма не тільки в жінки. Коли є діти,
мені здається, все набагато гірше, тому що вони не знають, як із цим впоратися. Дорослому якось вдається подолати момент, але для дитини це
кепсько, тому що може залишити глибокі наслідки. Якщо це не обговорити, не
зробити правильні висновки, не вжити потрібних заходів, дитина може сама стати
агресором або навіть жертвою.
Restart/Перезавантаження
– не перша п’єса Озани Ніколау на основі соціальних реалій. Кілька років тому
вона поставила п’єсу Foreplay/Прелюдія, про матерів-підлітків, яку
сама написала і представила в Освітньому центрі Replika. Така форма соціально
орієнтованого театру – спосіб привернути увагу до проблем, які поширені в
повсякденному житті. Чи приносить він якійсь результат? Відповідає Озана Ніколау: Думаю, що
наслідки, результат є. Чесно кажучи, набагато менші, ніж хотілося б, тому що в
театральній залі кілька десятків місць або кілька сотень, якщо це велика зала.
Але інформація поширюється, тому що люди йдуть і далі розмовляють з колегами,
друзями, родичами. І буквально днями я отримала дуже крутий
відгук від глядачки, яка прийшла зі своїм чотирнадцятирічним сином, котрий спочатку взагалі не хотів іти в театр. У нього склалося враження, що театр
це тільки дитячі або лялькові вистави. А після вистави
Restart/Перезавантаження він сказав: Якщо це означає
театр, я хочу ще. Думаю, що це чудово, що він прийшов і йому сподобалося,
хоча для його віку це непроста тема. Думаю, що людей цікавлять теми, які безпосередньо
взяті з їхнього повсякденного життя. Можливо, вони не знаходять у театральній
постановці точного розв’язання своєї проблеми, але вони можуть знайти напрямок,
спосіб оцінювати події та ситуації або, принаймні, знайти підбадьорення, надію
на те, що є інший шлях або зрозуміти, що вони не самотні.
Ще один підліток, глядач
Restart/Перезавантаження подякував мамі за те, що вона привела його
на виставу, де він міг побачити, ким він не хотів би стати: жорстоким чоловіком
і батьком.