38% європейців займаються спортом або займаються певною формою фізичної активності принаймні раз на тиждень, в той час як 17% займаються спортом рідше одного разу на тиждень. Наразі до 45% європейців ніколи не займаються спортом і не займаються фізичними вправами. Про це свідчать дані соціологічного опитування Євробарометр про рух, які подібні на дані від 2017 року, коли було здійснене передостаннє дослідження. Румунія, на жаль, нижча за середній європейський показник: лише 20% румунів займаються спортом або регулярними фізичними вправами. Крім того, хоча 60% ніколи не займаються спортом, 13% з них сидять більше 8 з половиною годин на день, таким чином нехтуючи своїм здоров’ям та ігноруючи користь фізичних вправ для себе та для ближніх.
Спорт,
який практикується разом з іншими, посилює відчуття приналежності до громади та
сприяє інклюзії. Про це розповідає 42-річний Юліан Шербан, тренер у рамках
торгової компанії. Юліан бере участь в аматорських марафонах та зізнається, що
відкрив для себе це захоплення досить пізно: «У 33 роки я почав бігати. До того
часу я взагалі не займався спортом. Ні в дитинстві, я не брав участь в
спортивних змаганнях і не був уболівальником. Крім того, я робив усе, щоб не брати
участь в уроках фізкультури в школі. Коли я почав займатися спортом, то я займався
лише для задоволення. Тобто, я не почав займатися спортом через медичні причини або
щоб запобігти хворобі. Майже протягом 10 років, я щодня курив. У мене був абсолютно протилежний спосіб життя спорту. Я почав займатися фізичними вправами
більше з цікавості, і я помітив, що дві види діяльності – куріння та біг – не
поєднуються, і після того, як я кинув палити, я зрозумів що можу пробігти більші довгі дистанції. Пізніше я почав
записуватися на змагання, півмарафони, марафони, і я побачив, що згодом у моєму
житті щось змінилося, і я продовжував бігати. І люди навколо мене змінилися. Я
почав бігати з людьми, які мали ту саму пристрасть, я створив нову
групу друзів і ми разом розвививалися. Окрім користі для здоров’я, були й далі є реальні
соціальні вигоди. Тому що мотивація часто може надходити ззовні, від групи, до якої
ти належиш.»
Група, про яку згадує Юліан Шербан,
бере участь у марафонах і змаганнях для аматорів, які почали організовуватися в
Румунії кілька років тому. Наприклад, нещодавно він брав участь у естафеті
ветеранів, організованій командою «Invictus Румунія» за маршрутом, який
починається в Бухаресті, проходить через міста Плоєшті та Брашов і зупиняється,
25 жовтня, в місті Карей. Хоча учасників досить багато, Юліан вважає, що може
бути ще більше: «Речі завжди можна покращити. Мене дуже тішить,
що в Румунії організовуються кілька міжнародних марафонів у Брашові, Клужі,
Тімішоарі та Бухаресті, які збирають все більше і більше людей. І крім спортсменів,
які приїжджають вдосконалювати свої параметри для міжнародних змагань, є також
багато аматорів, які беруть участь. Це дуже добре, тому що таким чином широка
громадськість бачить, що окрім спортсменів, є також люди різного віку, які
займаються спортом і це мотивує всіх. Я помітив стриманість людей, коли хтось
займається будь-яким видом спорту. Дуже мало людей заохочують будь-який рух. І
є багато людей, які не розуміють це явище. Я думаю, що багато людей, які
займаються спортом у певний момент, у старшому віці, вони роблять це з медичних
причин.»
Серед тих, кому медики рекомендують
займатися спортом, є люди з різними вадами. Але вони також займаються спортом
через пристрасть, зауважила Юліана Месешан, соціальна працівниця фонду «Motivation».
Вона також є координатором команди «Motivation», до складу якої входять люди на інвалідних візках, а також люди без інвалідності, які беруть участь у
різноманітних спортивних заходах, здебільшого зосереджених на бігу, та які
заохочують інших до участі. Юліана Месешан подає деталі: «Наша команда
«Motivation» налічує близько 100 людей на інвалідних візках та без інвалідності. Для нас дуже важливо відвідувати ці спортивні заходи, тому що це можливість
показати людям без інвалідності, що навіть люди на інвалідних візках можуть
займатися спортом, і це дуже важливо. Ми хочемо збільшувати нашу команду, щоб
більше людей без інвалідностей приєдналися до нас, але особливо більше людей,
які користуються інвалідними візками. Є люди, які до певного періоду життя не
мали інвалідності, а потім постраждали від нещасного випадку, наприклад впали з
висоти і пошкодили хребет, і таким чином
вони опинилися на інвалідних візках. І, можливо, їм спочатку це було досить
важко, але поступово, ці люди повертаються до повсякденного життя, і важливо
знати, що вони все ще можуть займатися спортом. На багатьох спортивних заходах
проводяться спеціальні забіги для людей на візках та людей з фізичними обмежностями.»
Стосовно даних Євробарометра про
спорт, Юліана Месешан вважає, що вони подібні до її особистих спостережень: «На
Бухарестський марафон, в якому ми беремо участь, і це найбільша спортивна подія, приходить велика кількість бігунів, але, звичайно, їх може бути
більше, враховуючи населення столиці. Я думаю, що багато румунів ведуть сидячий
спосіб життя. Ми багато зусиль вкладаємо в роботу, в кар’єру. Крім того, є особисте
життя, на яке хочеться приділяти час. І я думаю, що люди загалом забувають про
те, наскільки важливо займатися спортом. І, можливо, вони не вважають спорт пріоритетом в їхньому житті.»
Окрім переваг для здоров’я,
соціалізації та харчування, спорт може бути чинником, що сприяє інклюзії людей з
різними вадами або людей з обмеженими можливостями.