Для тих, хто ще не побував на курорті Буштень, пропоную сьогодні ознайомитися із дуже красивою територією: районом Замора, звідки відкривається чудовий вид на долину річки Прахова і Карайманський хрест. Сьогодні зупинимося в замку Кантакузіно, архітектурному шедеврі, що височіє біля підніжжя гори Замора. Прекрасний краєвид ще більш прекрасний, тому що він доповнюється снігом і приємним сонячним світлом весняного березневого дня. Розслаблююча атмосфера на терасі замку дуже доречна. Те що ми дуже мало знали про нього кілька років тому, то це тому, що він був введений в туристичний обіг лише в 2010 році, після того, як був куплений групою інвесторів від онучки власника замку – Георге Грігоре Кантакузіно (1832-1913), колишнього прем’єр-міністра Румунії. З генеалогією цієї родини можна ознайомитися у вестибюлі замку, який веде до центрального та службового павільйонів.
Хоча менш популярний, ніж Пелеш, замок Кантакузіно має таку ж прекрасну історію, як і колишня літня резиденція Кароля I на курорті Сіная. Будівля, з її унікальним оточенням та аристократичним шармом, є ідеальним місцем, звідки можна милуватися чудовим гірським курортом Буштень. Ви помітите, що між замком Кантакузіно та Пелешем є багато спільного не лише в архітектурі, розмірах маєтку та вражаючому внутрішньому дворику, але й в інтригуючих історіях цього місця, сповненого таємниць та легенд. Ще від самого відкриття у 2010 році, замок став місцем проведення важливих культурних заходів, концертів, фотосесій, презентацій колекцій, конференцій, та прийомів. У замку також є вишуканий ресторан з терасою, де можемо насолодитися кавою та найкрасивішою панорамою гір Бучедж.
Перший камінь у фундамент замку було закладено у 1901 році на місці старої резиденції Кантакузінів, старого родинного котеджу. Плани будівництва належать архітектору Грігоре Черкезу, а казкова резиденція, побудована в неорумунському стилі з каменю та цегли, була завершена в 1911 році. Про Георге Грігоре Кантакузіно знаємо, що він був одним з найбагатших людей свого часу. Він був двічі мером румунської столиці і двічі прем’єр-міністром Румунії. Зі своїх колосальних статків побудував три палаци (два в Праховському повіті і один в Бухаресті, на бульварі Каля Вікторієй, де зараз знаходиться Національний музей імені Джордже Енеску). Його прозвали “Набабул”, оскільки в історії він запам’ятався легендою про його намір вимостити двір золотими монетами. Таким чином, його палац у Буштень перевершив би своєю величчю королівський замок Пелеш. На щастя, Набаб врешті-решт відмовився від цієї ідеї.
Ви будете повністю зачаровані красою цього місця, як тільки ступите на територію палацу. Замок Кантакузіно має форму павільйону і оточений величезним парком. Внутрішні алеї приведуть вас до чудового гроту, через який ви зможете пройти під завісою води. Тут ви також побачите водоспади і фонтани, в яких водиться форель. Замок має центральну будівлю, що складається з підвалу, цокольного і першого поверху, з бетонним фундаментом, кам’яними стінами і черепичним дахом, службового павільйону, адміністративної вілли і каплиці. Неминуче архітектура наштовхне нас на думку про Бринковянський палац, який є ідеальним вираженням нео-румунського стилю завдяки лоджії та альтанці, які використовувалися для полювання на дичину. На фасаді замку написано: “Я, Георге Гр. Кантакузіно, з моєю дружиною Катериною, уродженою Баляну, побудували цей замок в пам’ять про наших предків і для притулку наших нащадків”.
Двері, через які ми входимо, прикрашені вітражами, привезеними з Італії. Зачаровують не тільки вітражі, але й самі двері, вирізьблені з дуба, прикрашені рослинними мотивами та багато орнаментованими залізними виробами. В одному із залів можна побачити вітраж, на якому зображений родовий герб Кантакузіно. Під ним написано девіз “Quaenocentdocent”, фраза, яка в перекладі означає “хто страждав, той навчився” (варіант: “страждання виховує” або, більш зрозуміло, “що не ламає, те робить сильнішим”). Інтер’єри замку Кантакузіно так само добре облаштовані і відтворюють розкіш, якої так прагнув сам принц. Хоча оригінальних меблів сьогодні вже не знайти, любителі історії будуть у захваті від історичних пам’яток, скульптур, мозаїки і цінних колекцій.
У залі для прийомів також зберігається унікальна для Румунії колекція геральдики, що представляє герби родів бояр споріднених із Кантакузінами, а також фриз з вотивними картинами, замовлений у Венеції. Атмосферу шляхетської резиденції підсилюють білокам’яні каміни, прикрашені поліхромною мозаїкою, а кілька фотографій нагадують про розкіш інтер’єрів минулих часів. На камінній стіні в Почесній залі – п’ять порожніх скринь, в яких також мали бути портрети Кантазузінів, але художник не мав їхніх фотографій, щоб розмалювати їх, і вони залишилися ненамальованими. Люстра в Почесній залі, або, як її ще називають, Бальній залі, є оригінальною, так само як і паркетна підлога.
Після націоналізації комуністи покрили товстим шаром фарби настінних розписів, намальованих художниками, яких привезли аж з Венеції, і перетворили колишню літню резиденцію родини Кантакузіно на санаторій Міністерства внутрішніх справ, а оригінальні меблі були винесені із замку. В останні роки інвестори, які викупили маєток у спадкоємців Кантакузіно, поступово відновлюють його і повертають до списку туристичних визначних пам’яток долини річки Прахова. Хоча більшість настінних розписів відреставровано, у кількох залах, пофарбованих у зелений колір колишнього протитуберкульозного санаторію, що діяв у замку за часів комунізму, реставраторам вдалося повернути до життя чудові розписи, сповнені сильних мотивів і кольорів. Подекуди можна побачити невеликі фрагменти старих розписів. Однак Грігоре Кантакузіно не зміг довго насолоджуватися замком, померши через два роки після його відкриття.