Нещодавно вийшла друком у бухарестському видавництві “РЧР Едиторіал” книга “Словом і ділом“ голови Союзу Українців Румунії Степана Бучути, в якій зібрані його виступи на міжнародних українських форумах де він представляв українську громаду з Румунії, на з’іздах СУР-у та на важливих культурних заходах. У другій частині книги зібрано його статті, які були надруковані упродовж часу в українських газетах. Запошуємо вас послухати інтервю з паном Степаном Бучутою на цю тему.
– Шановний пане Степане Бучута, будь-ласка, розкажіть коротенько про себе.
– Я народився 23 жовтня 1944 року в селі Русь-Поляни, що на Мараморощині в українській сім’ї Штефана та Іляни Бучути. Початкову школу та семирічку закінчив у рідному селі, а в 1958 році вступив до українського ліцею в Сігетi. Після його закінчення в 1962 році пішов до війська, а опісля 1964 року вступив до бухарестської Вищої технічної школи радіо-телебачення. З 1967 року працював техніком-електроніком у ремісник коопераціях та на заводі “Електроніка”. Після закінчення Вищого інститут в Бая Маре я був призначений завідуючим технічних представництв бухарестського заводу “Електроніка” в шістьох повітах. У 1996 році я був обраний головою Марамороської філії СУР-у. У період 1996-2000 років був радником від СУР-у у Марамороській Повітовій Раді. Працював у електроніці до 2004 року, коли підприємство було приватизоване, а потім закрити. Від 2004 року я перейшов працювати редактором в редакції “Українського вісника” румунською мовою. З 2005 року, після смерті бувшого голови СУР-у Степана Ткачука, я обіймав посаду голови цієї організації та став депутатом у Парламенті Румунії до 2012 року. На останньому зїзді мене було обрано головою СУР-у від 2011 до 2015 року. В 2008 році закінчив факультет права Бухарестського екологічного факультету, а у 2011 році закінчив мастер в галузі “Адміністративне право та статус юридичного публічного функціонера”. Одружився 1969 року з Валерією Петруц, з якою маємо двоє дітей: Кріну Валерію та Штефана Крістіана і трьох внучків. Ось така моя коротенька біографія.
— Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея написати книгу “Словом і ділом”.
– Я брав участь у багатьох нарадах, симпозіумах з численними звітами, яких я надрукував в українських газетах та в румунських газетах, які виходили на Мараморощині. Я подумав зібрати всі мої доповіді українською мовою в одну книгу, щоби залишилось це історії українців.
– Розкажіть коротенько про зміст Вашої книги.
– Книга надрукована в бухарестському Видавництві РЧР Едиторіал 2013 року, редактор – Михайло Михайлюк, техноредактор – Тереза Шендрою, а обкладинку зробила Ірина Мойсей. Книга має 378 сторінок, з яких 337 написані текстом, а на 39 сторінках є фотографії, які свідчать про різні зустрічі з державними та міжнародними поважними посадовцями, сімейні фотографії. Ця книга – документ, як пише редактор Михайло Михайлюк у передмові: “Слово вимовлене, яким вагомим не було б воно, губиться в ефірі, забувається, а писане залишається і часом стає документом, ціним джерелом для дослідників певного історичного моменту, епохи, явища.“ У книзі зібрані мої виступи на міжнародних українських форумах де я представляв українську громаду, знайомив світове українське товариство із змаганнями СУР-у за збереження ідентичності, мови, культури, звичаїв, всіх духовних надбань українців Румунії. Поміщено в книзі також виступи на зїздах СуР-у, на важливих культурних дійствах у зонах компактного проживання українців. У другій частині книги “ Словом і ділом” зібрано публіцистику переважно того періоду коли я очолював Марамуреську філію СуР-у на сторінках “Українського вісника” а також “Вільного слова”. Я також друкував статті про охорону природи, заснування заповідників у Карпатському регіоні в рамках транскордонного співробітництва, насамперед із Україною.
– Чому Ви обрали цей заголовок ?
– Всі матеріали, що увійшли до книги мають документально-пізнавальну цінність, висвітлюючи ту чи іншу сторінку життя української громади Румуні. Можна сказати, що вперше було слово, а потім діло. У цій книзі, я хочу доказати, що я не тільки зобов’язався словом, але у якості депутата та голови СУР-у я дотримався своїх обіцянок ділом.
– Кому адресується книга?
– Моя книга вийшла у світ завдяки підтримки з боку редакторів наших часописів, які мені радили, щоб я зібрав свої статті, які б були документом для всіх тих, хто зацікавлений знати про історію упродовж останніх 20 років існування СУР-у. Книга присвячена всім тим українцям, які були першими засновниками нашої організації, окремі з них завчасно покинули нас, але залишили нам свої твори, свою працю.
– Прочитайте, будь-ласка, найулюбленіший уривок з Вашої книги.
– “День Рахова”. Міський голова Ярослав Думин надіслав мені запрошення взяти участь у заходах з нагоди 563 річниці заснування чудового і славного міста Рахова, що на Закарпатті в Україні. Це місто для мене є другим улюбленим поселенням після мого рідного села. Ще перший раз, коли я його відвідав 1997 року, воно мене зачарувало, і я відчувався тоді там, немов у моїм ріднім селі Русь-Поляни, що на Мараморощині. Подібні гори, які оточують місто Рахів, а ще Тиса, яка перетинає його, немов річка Рускова, моє рідне село. То я там відчуваюся, як вдома. Щось мені там шепоче, що колись мої прадіди там проживали, чи з мого села вони туди переселилися, тому що моє село документально доказує своє заснування ще 1353 року.
– Чи маєте намір написати й інші книги?
– Маю намір написати книгу і на румунській мові, яка б містила мої статті на румунські мові, щоб знали і румуни про діяльність СУР-у. Але хочу уточнити, що це не моя перша книга, я співпрацював над базою даних про тварини, рослини тощо для створення Біосферного заповідника Гори Мараморощини. Книга вийшла друком 2000 року.
– Дякую за інтерв’ю та бажаю Вам успіху та натхнення й якомога більше книг, щоб Ви написали.
– Дякую.