Андрей Епуре дебютує з фільмом «Не дай мені померти»

Режисер Андрей Епуре дебютував з фільмом «Не дай мені померти», який розповідає про зусилля Марії, яка виявивши труп своєї сусідки Ізабели, бере на себе обов'язки з організації похорону.

Коріна Сабеу і Христина Штірбець, 24.01.2026, 08:13

Якщо минулого тижня ми представили фільм «Молочні зуби», то в сьогоднішній рубриці пропонуємо вам короткий діалог з режисером Андреєм Епуре, співавтором сценарію разом з Аною Георге до фільму «Не дай мені померти». Прем’єра фільму відбулася в Локарно, в секції, присвяченій новим голосам кінематографу. Фільм навмисно досліджує зону двозначності, коливаючись між артхаусною жанровою стрічкою та абсурдною комедією про смерть, поєднання, яке визначає іронічний гумор, присутній і в інших сценаріях Андрея Епуре.

Режисер Андрей Епуре продовжує у фільмі «Не дай мені померти» історію з «Інтерфон 15», фільму представленого в 2021 році в «La Semaine de la Critique» секції Каннського фестивалю, досліджуючи в своєму повнометражному дебюті світ, в якому межа між абсурдом і людською крихкістю стає все тоншою. Знятий протягом 26 днів в Ефорії, Мангалії, Нептуні, Олімпі та Бухаресті, фільм «Не дай мені померти» розповідає про зусилля Марії (у виконанні Косміни Стратан), яка виявивши труп своєї сусідки Ізабели (у виконанні Еліни Лёвенсон), бере на себе обов’язки з організації похорону. Цей гуманний жест занурює її в лабіринт бюрократії, дивних зустрічей і гнітючої тиші. Історія, представлена у фільмі «Не дай мені померти» народилася зі спогадів співавторки сценарію Ани Георге про самотню сусідку, яка померла неподалік від її будинку. «По суті, фільм є криком проти забуття», — каже Ана Георге, яка також є продюсеркою фільму.

Я поговорив з Андреєм Епуре про те, як він створив портрет головного героя роману «Не дай мені померти», та про його джерела натхнення: «Мене цікавило, як можна зобразити когось, кого немає, тобто людину, яка після смерті стає більш присутньою, ніж була за життя. У певному сенсі, пост-мортем — це єдиний спосіб створити портрет людини, тому що смерть надає остаточності, а ця остаточність дозволяє нам робити висновки, навіть якщо вони базуються на фрагментарних спостереженнях. Наприклад, портрет персонажа Ізабели складається лише з декількох елементів: вона розмовляла з деревами, мала двох собак, була вчителькою латини і мала дитину. Мене також цікавило, що може залишити після себе таємниче життя загадкового персонажа. У цьому випадку після смерті цієї жінки залишаються дві собаки. Що ці дві собаки можуть передати цій жінці після її смерті? Я намагався дослідити це, що залишається після смерті людини. Мене привабила ця тема, тому що вона пов’язана з моїм дитинством. Я виріс у Горжі, в Алімпешті, і можу сказати, що мав спеціальні стосунки з бабусею та прабабусею. Серед іншого, цей фільм був знятий з бажання спілкуватися з тваринами, а також зі спогадами мого дитинства».

Андрей Епуре також розповів про те, як історія фільму «Не дай мені померти» коливається між кількома регістрами, і про те, як ця стилістична двозначність відображає його художні наміри: «Тепер я бачу його як фільм на межі, і думаю, що це найкращий спосіб його описати. Я маю на увазі лімінальну зону, десь між реалізмом і фантастикою, між комедією і жахами — комбінація, яка, як я думаю, може дратувати. Навіть комічні моменти є дещо незручними; не завжди зрозуміло, чи і коли слід сміятися, іноді не можна розрізнити, що саме мав на меті режисер або сценарист. Коротше кажучи, ти не знаєш, чи ці сцени були зняті, щоб викликати сміх, чи щоб створити інше відчуття. Я не був на показі в Бухаресті, на Les Films de Cannes a Bucarest, тому що мені важко ходити на покази, але я дізнався від тих, хто був там, що люди сміялися в моменти, коли я цього не очікував. Я думаю, що глядачі відчували потребу в якійсь формі звільнення, розслаблення. Було так, ніби люди запитували себе: що цей фільм хоче від мене? І це мені дуже подобається. Була й така мета — зняти фільм, який починається реалістично, а потім відкривається в інші сфери — я б назвав їх трансцендентними або сюрреалістичними. Я застосував цю фальшиву дихотомію протягом усього фільму, як на рівні стилю, так і на рівні тону, включаючи звуковий дизайн. Тобто історія завжди залишається в якійсь проміжній стадії».

Вироблений Saga Film, фільм «Не дай мені померти» пропонує до обговорення і реальність, яка стає тривожною: люди, які живуть у самотності. Згідно з дослідженням «Виміри самотності», проведеним Асоціацією «Ніколи самотні – Друзі літніх людей» у партнерстві з Kantar Romania, понад половина літніх людей у міському середовищі Румунії стикаються з самотністю, а майже 310 тисяч з них відчувають її дуже сильно. Поза межами вигаданої історії, фільм привертає увагу до ігнорованої реальності Румунії: життя, що згасають у тиші, сусіди, яких ми відкриваємо для себе лише тоді, коли їх уже немає, люди, які стають помітними лише в момент смерті. У цьому контексті партнерство з Асоціацією «Ніколи самотні – Друзі літніх людей» підтримує спільну місію: повернути до обговорення тему ізоляції літніх людей і заохотити громадськість до активної участі. Організація закликає глядачів фільму стати волонтерами, надавати підтримку, час і компанію тим, хто живе самотньо — невеликі жести, які можуть змінити життя.