Щоденник родини -еску  

«Щоденник родини -еску», останній документальний фільм Шербана Джорджеску, насправді є історією про мільйони румунів, які в силу обставин були змушені жити в межах цих кордонів і терпіти одне одного...

Corina Sabău, 12.09.2020, 06:27

«Щоденник родини -еску»,
останній документальний фільм Шербана Джорджеску, насправді є історією про
мільйони румунів, які в силу обставин були змушені жити в межах цих кордонів і терпіти
одне одного: на кшталт того як стоять речі у великій родині. Це подорож у
просторі та часі, в якій сім’я є містком між усіма моментами, які тримали нас
разом, але й розділили нас весь цей час.

У всьому цьому починанні режисер шукає
відповіді разом із письменницею Йоаною Пирвулеску, активісткою-феміністкою Міхаєлою
Мірою, аналітиком та експертом з питань державної політики Соріном Йоніце,
письменником та аналітиком Стеліаном Тенасе, публіцистом та дипломатом Теодором
Палеологу, соціологом Вінтіле Міхейлеску.
Крім цього режисер використав особисті архіви кількох десятків людей. До
тепер фільм потрапив до офіційного відбору кількох національних кінофестивалів
(Міжнародного кінофестивалю Трансільванія, Фестивалю європейського кіно, Ришновського
фестивалю кіно та історій, Аркадія Шортфест) і швидко зібрав багато позитивних
відгуків кінокритиків і був оголошений «найкращим культурним продуктом,
зробленим до Сторіччя створення Румунської національної держави».

Деталі цього проєкту наводить
режисер Шербан Джорджеску. «Коли отримав пропозицію зняти фільм про Сторіччя, я
якийсь час вагався. Подумав, що знімати ще один фільм, в якому вкотре
академічно та історично розповідається про те, що сталося сто років тому вже не
має сенсу. Гадаю, що такі фільми робили і далі робитимуть і, звісно, це дуже
добре. Потім шукаючи нові підходи до цієї теми, я подумав, що було б цікаво
розповісти історію родини. Я назвав її умовним прізвищем -еску, і фільм
розповідає про цю родину, як вона пережила останнє століття румунської історії. А щоб
мені було ще простіше, я вирішив почати з історії своєї родини. Таким чином я
уник дорікань у тому, що пропустив якісь події, а суб’єктивний тон допоміг мені
пролізти крізь сповнене подій століття і викласти все у півгодинному фільмі, що
дуже важко, втиснути сто років, не забуваючи про щось більш-менш важливе.»

Завдяки
розповідям про прабабусь, бабусь і дідусів, тіток і дядьків, двоюрідних сестер чи
братів «Щоденник родини -еску пропонує перехід від невеликих особистих подій до
великих подій, в яких усі ми брали участь, від Об’єднання і до наших днів.
Кожен з нас є маленьким свідком деяких великих подій, які вплинули на нас упродовж
100 років, – каже режисер Шербан Джорджеску. «Спробую пояснити, як я використав
ідею родини, щоб слухачі краще зрозуміли мій задум. Спершу я поділив фільм на
невеликі розділи. Оглянув мову, дослідив кордони, дійшов до моди, музики,
професій, тобто проаналізував основні повсякденні елементи життя цієї уявної родини,
аспекти, які виходять за межі визначення великого, історичного, того, що
сталося зі всією нацією і підкреслив те, що єднає нас у нашому щоденному житті.
Тому що усіх нас об’єднує музику, яку ми слухаємо, те, що ми їмо, або, навпаки,
те, як ми страждали від голоду – як це сталося в роки комунізму, як ми ставимось
до спорту, наприклад. Ось чому я використав історію своєї родини просто для
того, щоб підняти, згадуючи невеликі події з життя діда, дядька, тітки,
двоюрідного брата, історію моєї родини на рівень великої історії, намагаючись
зрозуміти, чи віднаходиться вона у великій розповіді.»

У статті,
присвяченій цьому фільму, надрукованій в газеті «Метрополіс» кінокритик Йонуц
Мареш написав: «У документальному фільмі «Щоденник родини-еску» режисер Шербан
Джорджеску розповідає у грайливому, іронічному стилі про те, що (ще) означає
бути румуном через 100 років від створення сучасної Румунії, після періоду, упродовж
якого країна пережила багато потрясінь і перетворень. Режисер Шербан Джорджеску
пропонує новий підхід у загальному пейзажі румунського неігрового кіно,
серйозному і солідному, з послідовними планами спостереження та є уважним,
особливо до соціальних, болючих тем. Цей підхід спирається на спритній іронії
та гіркому гуморі. У ньому особиста історія розчиняється в загальній перспективі.»

Про це
розповідає режисер Шербан Джорджеску. «Я шукав відповіді з допомогою особистостей,
які беруть участь у фільмі, моїх гостей, у спробі виявити, чи ця велика родина мала
спільну долю, чи усі ми мали місце у цьому просторі, чи події минулого століття
об’єднали нас чи навпаки розкололи? І ця ідея, використовувати історію моєї
родини та мій сімейний архів, резонувала з аудиторією, оскільки люди дуже легко
ототожнюють себе з розповідями різних членів
моєї родини. Усі ми, наприклад, маємо фотографії дитинства з бабусями та
дідусями, і я думаю, що це був чудовий вибір, тому що люди швидко ототожнили
себе з цим. Це була техніка допомогти людям дуже швидко вникнути в історію, я використав
гумор та ідею залучення молоді. Я зрозумів з інших фільмів, що допомогти
молодим людям вникнути в історію, завоювати їх розум можна з допомогою гумору.»