35 років з дня проголошення незалежності Республіки Молдова

Падіння комуністичного режиму в Центральній та Східній Європі у 1989 році відбилося на радянському просторі у 1991 році, і цей процес історики та політологи назвали «розпадом Радянського Союзу».

Стеліу Ламбру і Христина Манта, 07.09.2026, 06:45

Повалення комунізму в 1989 році означало руйнування лінії розмежування, створеної в 1945 році між державами-членами Організації Об’єднаних Націй, які перемогли Німеччину у Другій світовій війні. Дві політичні та економічні моделі, представлені США та Радянським Союзом — ліберальна демократія та ринкова економіка, з одного боку, і комуністична диктатура та етатизована економіка, з іншого — стояли одна проти одної. Після 44 років напруженості та спроб розрядки у 1989 році радянська модель мала поступитися під вагою провалу власних ідей та практик. Протягом 1989 року сім країн Центральної та Східної Європи, а також Югославія, повернулися до стану, що існував до 1945 року. Падіння комуністичного режиму в Центральній та Східній Європі у 1989 році відбилося на радянському просторі через два роки, у 1991 році, і цей процес історики та політологи назвали «розпадом Радянського Союзу». Того року 16 республік, що входили до складу Радянського Союзу, проголосили свою незалежність, серед них була й Республіка Молдова — східна частина історичної Молдови між річками Прут і Дністер.

Державність Республіки Молдова бере свій початок у грудні 1917 — січні 1918 року, коли законодавчі збори проголосували за автономію, а потім і за незалежність від більшовицької Росії, спираючись на принцип права на національне самовизначення, який пропагував Ленін. Ядром того, що згодом стало сучасною Республікою Молдова, була Молдовська Демократична Республіка, або Бессарабія — утворення, відокремлене від історичної Молдови та анексоване Росією у 1812 році в результаті російсько-османської війни. Протягом усього XIX століття Бессарабія залишатиметься невід’ємною, хоча й периферійною, частиною Російської імперії аж до бурхливого 1917 року. У березні 1918 року Бессарабія об’єднається з Королівством Румунії і протягом 22 років, аж до 1940 року, входитиме до його складу. У червні 1940 року, внаслідок двох радянських ультиматумів, Бессарабія та Північна Буковина будуть передані, а через рік, у червні 1941 року, — повернені.

23 серпня 1944 року, коли Румунія вийшла із союзу з державами Осі, розпочався період радянського панування, що тривав майже півстоліття, на території так званої Молдовської Радянської Соціалістичної Республіки. У період з 1944 по 1991 роки Бессарабія та Північна Буковина зазнали надзвичайно жорсткої радянізації та русифікації, що в 1940–1950 роках означало репресії проти румунської еліти, депортації румунського населення та культурні заборони. Однак після смерті Сталіна нові покоління інтелектуалів, а точніше письменників, почали, хоч і боязко, вимагати своїх прав, як зазначив Андрій Кушко, професор історичного факультету Державного університету в Кишиневі: «Йдеться про період, що безпосередньо настав після хрущовської «відлиги». Починаючи з цього періоду, можна говорити про появу просторів відносної автономії — як інституційної, так і особистої — серед представників інтелектуальних кіл Молдовської Радянської Соціалістичної Республіки. Вони виникають у міру того, як змінюється динаміка режиму, а форми відкритих і досить жорстких репресій, що характеризували сталінський період, замінюються набагато менш чітко визначеними формами. Йдеться про континуум форм тиску та співпраці, або, краще сказати, про опір та опозицію».

Культурне відродження в Бессарабії, яке сформує покоління, що проголосить незалежність у 1991 році, розпочнеться в середині 1960-х років унаслідок вирішальної події. Андрій Кушко: «Поворотним моментом у діяльності цієї організації став III з’їзд молдовських письменників, що відбувся у 1965 році. Він ознаменував чітку еволюцію та зміну в динаміці влади в Спілці письменників. Цей з’їзд, що відбувся на початку брежнєвської епохи, зазвичай вважається кульмінаційним моментом прояву опозиції до режиму з боку місцевої інтелігенції. Це, так би мовити, ознаменувало остаточне утвердження письменників, яких ми назвали поколінням 1960-х років або «шістдесятниками». Ці люди були першими, хто писав свої твори стандартною румунською мовою. Починаючи з 1957 року, так звана молдовська мова стала стандартною румунською мовою, що писалася кирилицею; це була остання мовна реформа в МРСР. Якість літературної творчості цих людей була значно вищою за творчість більшості їхніх попередників і відповідала тенденціям лібералізації, що на той час були помітні в усьому Радянському Союзі. Тут я хотів би згадати кількох представників цього покоління: Грігоре Вієру, Іона Друцу, Ауреліу Бусуйока, Павла Боцу та інших. Цей III з’їзд Спілки письменників став першим явним проявом свідомої національної позиції та першою подією такого роду, що відбулася румунською мовою після Другої світової війни в МРСР».

У серпні 1991 року, ухваливши Декларацію про незалежність, Республіка Молдова вдруге у XX столітті вийшла зі складу російської та радянської держав. Потім настав 35-річний період звивистих пошуків, визначення та переорієнтації щодо колективних ідентичностей, радянської спадщини та відбудови держави й суспільства. Республіка Молдова, зважаючи також на дії гравців на світовій арені, мала обирати між моделями розвитку, запропонованими євразійським та європейським просторами.