Безпека та боротьба з тероризмом
Після терактів у Парижі, влада стверджує, що Румунія потрібен закон про кібербезпеку.
Roxana Vasile, 19.01.2015, 12:27
Нещодавні теракти в Парижі стали причинами для тих, хто стверджує, що Румунії конче потрібен Закон про кібербезпеку, якого недоброзичливці — яких, до речі, немало, – охрестили “законом Big Brother”. Оголошений минулого літа Конституційним судом як таким, що не відповідає Конституції, цей закон буде поданий на розгляд уряду і Парламенту в Бухаресті, будучи в рівній мірі винесений і на громадське обговорення.
Для багатьох з нас, в тому числі деяких політиків, жодна установа або особа не може входити в життя кожного з нас, щоб перевірити, які дані зберігаємо ми на компютері, з ким і про що спілкуємося. Оскільки рішення Конституційного Суду оголосити неконституційним закон Big Brother датується з червня 2014 року, “терміновість” наведена владою є нічим іншим, як використання французької трагедії приводом для утвердження на законодавчому порядку денному питання безпеки, які нехтують фундаментальними правами — стверджують деякі неурядові організації.
Кому або чому допомагає узагальнене спостереження, замість індивідуального, пунктуального? — запитуються вони. Щоб розвіяти побоювання, спекуляції та звинувачення принесені Закону про кібербезпеку, Румунська служба інформації зробила кілька уточнень: закон постійно працює на захист і поважання прав та основних свобод громадян і що доступ компетентних органів влади до певних ІТ-обладнань та особистих даних, що зберігаються на них, можна зробити тільки за дозволом суду.
Тільки власники кібер інфраструктури (не фізичні особи) повинні надавати компетентним органам виключно технічні дані стосовно загрозу, яка являється предметом заяви. Якщо, після попередніх перевірок, приймається рішення, що дослідження має бути розширене на чітко визначених людей, вимагається від суду дозвіл на доступ до їхнього компютера, планшети або смартфона. Румунська служба інформації також уточнила, що непотрібні додаткові положення, що стосуються дотримання прав людини, оскільки процедура авторизації доступу до персональних даних вже регулюється як Кримінально-процесуальним кодексом, так і Законом про національну безпеку.
Якщо Закон “Big Brother” залишається спірним, не те саме стається із Законом про передоплачені SIM-картки. Можливе рішення, що такі картки для мобільних телефонів можна придбати лише після подання належних ідентифікаційних даних, як і у випадку абонплати, не дратує. У кінцевому рахунку, припускається, що обмін інформацією на основі передоплачених SIM-карток не буде вважатися секретом.
