Століття об’єднання Румунії

Сповняються 100 років від основної політичної події 1918 року - завершення процесу створення румунської національної держави шляхом об'єднання румунських провінцій в єдину державу.

Mihai Pelin, 28.11.2018, 13:23

У 2018 році румунська унітарна
національна держава сповняє прекрасний вік – 100 років, мотив для святкування та радості. Об’єднання всіх румунських
провінцій було поетапним процесом, що відбувся протягом багатьох століть. У 1.600 році, князь Міхай Хоробрий здійснив, на короткий час, перше політичне об’єднання Трансільванії, Молдови та Волощини. Рік по тому він був вбитий, акт, який чудово
відповідав цілям сусідніх держав, які не бачили добрими очима створення незалежної держави, що могла б суттєво змінити ситуацію в регіоні.

У 1859 році, під час правління Александра Йоана Кузи, Молдова та Волощина об’єдналися знову, в нову
державу, Румунію.
Потім, починаючи з 1866 року, перший король Румунії,
Кароль I,
модернізував державу, а в 1877 році, після російсько-турецької війни, Румунія
отримала незалежність, позбувшись сюзеренітету вмираючої
Османської імперії після багатовікового панування. Король Кароль І помер в
1914 році, а його наступником став
Фердінанд, його племінник. Під його
керівництвом Румунія вступає у Першу світову війну з метою завершення
національної єдності, процесу, що завершився чотири роки по тому, за
бажанням всіх румунів, які проживали у
провінціях, що до того часу перебували під
іноземним правлінням.

27 березня 1918 року, наприкінці першої світової війни, на тлі
розпаду царської імперії, Сфатул Церій,
вищий орган державної влади у Бессарабії, проголосував за об’єднання цієї румунської провінції з Батьківщиною. Це був першим актом створення румунської унітарної
національної держави, процес, який наприкінці того ж року, повинен був завершитися, 28 листопада,вступом Буковини (північний-схід) під
авторитет Бухареста, в
дуже сприятливому європейському контексті. Після того як Центральні сили зазнали
поразки в Першій світовій війні і користуючись військовою
підтримкою, наданою королем
Фердінаном, і моральною та дипломатичною підтримкою королеви Марії, члени Генерального конгресу Буковини одноголосно проголосували, в Чернівцях, за об’єднання з Румунією.

Послідувало
згодом об’єднання з решти румунськими провінціями – Трансільванією (центр), Марамурешом
(північ), Банатом та Кришаною (на заході), які до того часу перебували під владою імперії Габсбургів,
і, таким чином, 1 грудня, народилася
Румунська національна унітарна держава в результаті надзвичайно складного процесу. На міжнародному рівні, новий політичний і територіальний
статус Румунії був визнаний договорами, укладеними на Паризькій мирній
конференції (1919-1920 рр.). На жаль, влітку 1940 року, після ультиматуму, Сталінська Москва анексувала
як Бессарабію, так
і північну Буковину,
які тепер належать колишнім радянським республікам Молдова та Україна. Сотні тисяч бессарабців зазнали
притулку, тоді, в Румунії, інші десятки тисяч
були депортовані до Сибіру або Казахстану, а замість них були привезені колоністи з усіх куточків Імперії.