Види жорстокого поводження з дітьми
Незважаючи на труднощі зі збором даних про пандемію, організації «Рятуйте дітей» вдалося завершити дослідження на тему жорстокого поводження з дітьми за допомогою відповідей як дітей, так і батьків.
Christine Leșcu, 29.12.2021, 01:21
Незважаючи на труднощі зі збором даних про пандемію, організації «Рятуйте дітей» вдалося завершити дослідження на тему жорстокого поводження з дітьми за допомогою відповідей як дітей, так і батьків. Як і слід було очікувати, дорослі та неповнолітні мають різні погляди щодо певних питань. Наприклад, відповіді, отримані від дітей, свідчать про набагато більшу частоту тілесних покарань у сім’ях (46%), ніж визнають батьки (28%). Існують також відмінності при порівнянні цьогорічних результатів з результатами досліджень, проведених у 2001 та 2013 роках.
Більше про це дізнаємося від соціолога Чіпріана Гредінару: «Спостерігаємо, що рівень словесних образливих зловживань дещо знижується, але він все ще відносно високий. Що стосується фізичного насильства, ось деякі елементи, які варто згадати. Ми помічаємо, що число випадків побиття дитини без слідів постійно зменшується в трьох хвилях з майже 85% у 2001 році до 46% у 2021 році, але із все ще дуже високою часткою. Це думки або відповіді дітей. Ми також спостерегли щось, що викликає занепокоєння: а саме, що фізичне насильство, жорстоке побиття різними предметами або рівень побиття, яке залишає слідів не зменшується, а навпаки, у 2021 році ми зберігаємо трохи вищий рівень порівняно з 2013 роком. Те ж саме відбувається і з емоційним насильством та погрозами. Воно зберігається приблизно на тому ж рівні, як і нехтування дітьми, експлуатація дітей і сексуальне насильство. Зменшується, на думку дітей, фізичне насильство. (…) Але, швидше за все, це те, що ми називаємо розпізнаванням явища. Батьки, здається, усвідомлюють, що ображати або кричати на дитину – це погано. Якщо поглянути на 2013 рік, то відсотки були значно нижчими. (…) З відповідей дітей про поведінку вчителів ми бачимо, що фізичне насильство постійно зменшується, маючи чітку тенденцію до зниження з 30% у 2001 році до 5% у 2021 році. Натомість частка емоційного насильства залишається на високому рівні.»
Що саме означає емоційне насильство і які його підкатегорії? Пояснює теж соціолог Чіпріан Гредінару: «Класичне емоційне насильство – коли тебе ображають – має рівень 12%. Майже 90% дітей кажуть, що батьки сварять їх. Половина дітей кажуть, що неодноразово стають свідками сварок між батьками, і це може бути ще однією формою емоційного насильства. Майже двоє з десяти дітей кажуть, що батьки не дозволяють їм зустрічатися з іншими дітьми. Подібний відсоток дітей стверджує, що хтось із їхніх батьків занадто багато п’є. Більш серйозна форма жорстокого поводження – це не годувати дитину. Заходячи трохи далі й аналізуючи занедбаність, ми помічаємо, що майже кожна третя дитина каже, що батьки не забезпечують їм харчі, або буває так, що вдома немає готової їжі. Більше двоє з десяти дітей кажуть, що батьки не звертаються до лікаря, коли вони хворі, що їх залишають вночі вдома, щоб доглядати за молодшими братами і сестрами, або що їх залишають вдома цілими днями. Тут ми говоримо про соціально-економічні фактори, а не про поведінковий чи освітній вибір батьків.»
Також тривожними залишаються показники сексуального насильства: близько 3% батьків стверджують, що за останній рік їхня дитина стала жертвою сексуального насильства, майже у двох третинах випадків насильником є невідома особа, а 2,9% підлітків сказали, що їх змушували займатися сексом проти їхньої волі. Чіпріан Гредінару: «Приблизно 3 з 10 дітей бачили в Інтернеті або по телебаченню сексуальні зображення. З огляду на те, що соромно говорити про це, відсотки, можуть бути, безперечно, вищими. Тут ми бачимо лише верхівку айсберга. Проте в реальному житті близько 7% дітей кажуть, що вони бачили дорослих у реальному житті, а не по телевізору чи в Інтернеті, у сексуальних ситуаціях. Кажуть, що в Інтернеті були розміщені або викладені відео, на яких вони зображені в сексуальних позах. Цей відсоток, схоже, не має тенденції до зниження.»
Що робить школа, щоб зменшити кількість зловживань чи попередити зловживання загалом? Відповідь також надають шкільні радники, на жаль, нечисленні й зазвичай дуже переважтажені. Але навіть у цьому випадку можна вжити заходів, як ми дізнаємося від радника Аури Стенкулеску: «Ми зацікавлені у запобіганні поведінки, яку нам навряд чи вдасться ліквідувати пізніше, щоб побудувати правильні поведінки. Тому на уроці з учнями ми проводимо багато заходів у сфері спілкування, щоб навчити їх спілкуватися та спілкуватися вибірково, навчити їх визначати ситуації, коли вони відчувають дискомфорт, і з’ясовувати, що спричинило дискомфорт і, перш за все, можливість сказати, висловити це і звернутися до людей, які можуть впоратися з ситуацією. (…) Дитина, яка каже, що її болить, – це дитина, яка навчилася захищатися, і ми зацікавлені в тому, щоб ці діти не залишалися в ролі жертви, тому що травми посилюються, і згодом вони стануть нещасними дорослими, які, у свою чергу, стануть кривдниками. Ми зацікавлені створити здорове середовище в школі».
Але для того, щоб у школі було здорове середовище, необхідно також змінити бачення на рівні суспільства, де досі зберігаються традиції, згідно з якими «ліпше, щоб дитина плакала тепер, ніж батьки опісля.».
