Чи потрібна стратегія інтеграції мігрантів?
Проблема нелегальної міграції залишається гострою, а влада досі не має дієвої стратегії для її подолання.
Юлія Гау і Василь Каптару, 19.11.2025, 07:03
Акти вуличного насильства проти іноземних працівників дедалі частіше потрапляють у заголовки ЗМІ. Водночас проблема нелегальної міграції залишається гострою, а влада досі не має дієвої стратегії для її подолання. У липні 2025 року Генеральна мерія Бухареста винесла на громадське обговорення стратегію інтеграції мігрантів у столиці. Документ передбачав поступову інтеграцію через конкретні заходи: доступ до державних послуг, працевлаштування й освіту, безкоштовні курси румунської мови, боротьбу з дискримінацією та розвиток громадянської участі. Однак після хвилі хейту в соціальних мережах, зокрема в ультраправих телеграм-каналах, стратегію тимчасово відкликали.
Дослідник і учасник профспілкового руху Раду Стокіца пояснює, чому відсутність інтеграційної політики може мати довгострокові негативні наслідки:
«Якщо ці люди хочуть залишитися в Румунії, а ми не зможемо їх інтегрувати — і я не маю на увазі примусову асиміляцію чи „румунізацію“, — то інтеграція передусім означає доступ до знань: правової системи, інституцій, шкіл, лікарень, розуміння того, як функціонує суспільство. Це допомогло б запобігти геттоізації, коли люди замкнуться у своїх громадах. Такі процеси не завжди помітні в першому поколінні мігрантів.
Можна сказати, що нинішні мігранти є першим поколінням. Але якщо вони вирішать залишитися, друге й третє покоління, яке вже народжується або приїде пізніше, не матиме такої потреби у взаємодії з румунським суспільством, як перші прибулі. Адже перше покоління залежне від середовища: якщо вони хочуть купити щось у магазині, то йдуть до великих супермаркетів, бо там орієнтуються й знають, що саме купують. У них є й власні крамниці, але здебільшого вони користуються тими, де працюють місцеві румуни.
Проте наступні покоління вже не матимуть таких потреб — це добре видно на прикладі Великої Британії. Якщо ми не забезпечимо інтеграцію, вони почнуть формувати доволі закриті спільноти, до яких буде важко увійти та надавати необхідні послуги. Я не стверджую, що це автоматично веде до радикалізації, але в сучасному світі ніхто не зацікавлений у появі ізольованих анклавів.»
Раду Стокіца наводить також економічний аргумент на користь інтеграції — майбутню кризу пенсійного забезпечення. Після 1989 року рівень народжуваності в Румунії різко знизився і нині немає достатньо працездатних людей, щоб покривати витрати на пенсії покоління, народженого після знаменитого декрету Чаушеску 1966 року, який заборонив аборти та контрацепцію.
«Ще один аргумент — культурний. Культура не є статичною. Румунська культура — це не кам’яний моноліт, а жива система, яка постійно змінюється і взаємодіє з іншими впливами: медіа, іншими мовами, міграцією. Взаємодія з мігрантами теж впливатиме на культуру — і це нормально. Ми можемо перейняти кілька слів, кухонних рецептів чи просто навчитися взаємоповазі. Це не загроза — це можливість.»
Ще однією проблемою, яку висвітлив дослідник і яка безпосередньо пов’язана з відсутністю узгодженої стратегії інтеграції, є брак доступу до державних послуг охорони здоров’я. Хоча іноземні працівники роблять однаковий внесок до державного бюджету, соціального страхування, пенсій та охорони здоров’я, дуже мало хто з них має контакт із системою охорони здоров’я.
«Коли вони це роблять, найчастіше в надзвичайних ситуаціях, вони уникають, або, так би мовити, обходять логічний шлях функціонування, використання румунської системи охорони здоров’я, яка починається з первинної медицини, тобто сімейної медицини, і лише у дуже серйозних випадках доходять до відділення невідкладної допомоги. Вони практично не мають жодного контакту ні з сімейною медициною, ні зі спеціалізованими амбулаторними клініками.»
Раду Стокіца наголошує: навіть якщо відкинути людський і соціальний аспект, економічно така ситуація невигідна для держави. Людина, яка не лікується вчасно, потім потрапляє до лікарні з важким діагнозом — і це значно дорожче. Першопричина, на його думку, нестача інформації та відсутність підтримки мігрантів у взаємодії з румунською системою охорони здоров’я.
