Чого людство вчиться з війни в Україні
Сьогоднішня передача - про доброту, співчуття та співпереживання в контексті війни в Україні.
Luiza Moldovan, 13.04.2022, 09:24
Сьогоднішня передача – про доброту, співчуття та співпереживання в
контексті війни в Україні. Війна викликала
надзвичайні колективні емоції. Вражаючі добровільні зусилля румунів, разом з
рештою жителів Європи, розкрили фундаментальну здатність людей, ставити себе на чиєсь
місце, швидко реагувати, щоб допомогти їм. Ця унікальна людська якість показує велику здатність до емпатії, яку має людство. Якщо в цій війні є щось так би мовити доброго, це виявлення того, що доброта існувала та існує в людині, що емпатія реальна
та цілковита. Можливо, зараз, як ніколи, ми повинні більше міркувати про ці
якості, які специфічні людям.
Eлена Марія Думітреску, психотерапевт, яка спеціалізується на
когнітивно-поведінковій терапії, розповідає про величезну емпатію людей до українців, які страждають від війни: «Кожен з нас є частиною цілого, яке ми називаємо життям, всесвітом,
фундаментальною енергією, творінням або Божеством. Я б поставила доброту на те
саме місце з співчуттям, турботою та бажанням допомогти ближньому. Більше того,
ця потреба важлива як на індивідуальному, так і на колективному рівнях, і для
цього ми маємо приклади з природи. Вогняні мурашки живуть у мурашниках уздовж
річок, і коли є повінь, вони знають, що самі не мають жодного шансу вижити. Ось чому
вони хапаються одна за одною та створюють величезний пліт. Вони залишаються
разом, плаваючи на поверхні, поки вода не відступає, і таким чином вони
рятують окремих мурашок, мурашник та їхній вид. Як релігія, так і теорія Дарвіна,
який сумнівався в божественній природі людини, показали нам, що кожен вид
пристосований для виживання. Нам, людям, є як допомогти іншим, так і собі, щоб виживати,
бо, здається, що природі байдуже, виживе вид чи ні, тому наш вид повинен довести,
що заслуговує виживати.»
Дружба є однією з найвищих і найгарніших форм людського самовираження.
Румуни викликали захоплення у всьому світі своєю надзвичайною відкритістю до
українців, які тікають від війни. Ми запитали Елену Думітреску, чи може дружба
стати порятунком людства. Ось, що вона відповіла: «Ми дружимо з українським народом, і дружба – це найвища форма спілкування
людей як енергетично, так і психологічно, навіть духовно. Оскільки ми
перебуваємо у Великому пості, ми можемо навести біблійний приклад, поданий
Ісусом, який називає Своїх апостолів а також жінок-мироносиців Своїми друзями.
Багато разів Він говорить про важливість та цілющу силу дружби, як фізично, так
і емоційно. З психологічної точки зору все відбувається так само, тому що
дружні стосунки є найважливішими для нашого психічного здоров’я. Хочу уточнити,
що емпатія, ця людська здатність розуміти інших так, як ми були замість них, не
обов’язково припускає, щоб ми пізнавали певну особу або певних людей. Емпатія,
співчуття і доброта – це та тріада, яка приносить додаткову цінність у наших стосунках. Нам потрібна солідарність, тому що, як я вже сказала, солідарність
підтримує нас і як індивіда, і як вид. Для цього нам потрібно подолати
самодостатність, поверховість і лінь, які я особисто вважаю нашими найбільшими
ворогами. Ми повинні зрозуміти, що кожен може зробити те, що від нього
залежить.»
Є чи ні межі емпатії? Психолог Елена Марія Думітреску говорить про межі
та небезпеки емпанії та закликає нас до поміркованості: «Життя має справу з енергетичною та духовною рівновагою кожного з нас і
системою, частиною якої ми є. Емпатія – це позиція рівноваги у сфері відносин.
Часто буває, що наша потреба в допомозі перевищує потребу особи, яка потребує допомоги.
Таким чином, наша допомога – це та, яку ми уявляємо з різних причин: щоб доповнити
деяким аспектам нашого життя, полегшити почуття провини, прагнення до
перфекціонізму, іміджу, стандартів чи багатьох інших аспектів. Багато разів, коли
ми переступаємо межу емпатії, ми беремо на себе роль рятівника тієї людини, яка
перебуває у труднощі, допомогаючи та підкреслюючи її позицію жертви більше, ніж
цього вимагає ситуація. Таким чином, ми більше приділяємо уваги своїм потребам,
ніж реальним потребам інших. Це припускає занадто споживання власних ресурсів
на біологічному, фізіологічному та енергетичному рівнях і, в більшості випадків,
завдає шкоди стосункам між людьми, оскільки більше не відображає реальний
контекст. Все, що перевищує положення рівноваги і веде до крайнощів, не є корисним.
Бо все, що занадто багато – очевидно, та все, що є, занадто мало, недостатньо.»
