Брашов, 35 років по тому
Румунія відзначає 35 років від робітничого повстання в Брашові, яке стало рушійним чинником Антикомуністичної революції 1989 року.
Bogdan Matei, 15.11.2022, 10:35
День, який не можна забути – так
називається книга, яку двоє сучасних румунських істориків Маріус Опря та Стежєрел
Олару присвятили антикомуністичному робітничому повстанню у Брашові (у центрі)
15 листопада 1987 року.Незважаючи
на жорстокі репресії, вона похитнула комуністичну диктатуру Ніколає Чаушеску і
стала, як кажуть історики, прелюдією до
грудневої революції 1989 року,яка змела, через майже півстоліття, режим, встановлений
окупаційною радянською армією наприкінці Другої світової війни.
На той час
останній радянський лідер у Москві, реформатор Михайло Горбачов, поривав з
традицією поліцейської держави, успадкованою від Леніна і Сталіна, і намагався
гуманізувати систему через так звану гласність і перебудову.У сателітній Польщі, як і у Румунії,
після війни антикомуністична профспілка «Солідарність» паралізувала протестами
та марафонськими страйками комуністичний режим, який все ще стверджував, що
керує від імені та на благо трудящих.Не випадково спалах гніву брашовських робітників стався
на одному з найбільших промислових майданчиків соціалістичної країни, в
похмурому кліматі кінця 1980-х років, коли хиткість життя подвоювалася
поліцейським контролем, який нібито був невсипущим і маревним культом особи
Чаушеску.
Маріус Боєріу, президент Брашовської
Асоціації 15 листопада 1987, згадує: Ми попросили хліба, він роздавався
по картках і ми отримали його стоячи у довгих чергах після зміни. Ми вимагали
опалення в наших холодних квартирах, де тремтіли від холоду діти моїх старших колег.
Мені було 20 років. Я просив свободи.Щоб все це мати, ми кричали Геть
Чаушеску!. Сподіваючись, що жителі Брашова приєднаються до нас, ми
скандували Прокинься, румуне! під час нашого походу до
штаб-квартири партії, і через два роки румуни прокинулися. Важко описати
кількома словами те, що я пережив.
Робітники, які увійшли до
приміщення місцевої адміністрації, кинули у вікна портрети Чаушеску та червоні
прапори єдиної Комуністичної партії. Згодом близько 300 протестувальників були
заарештовані та допитані під тортурами Секурітате, політичної поліції
тодішнього режиму. Влада, однак, вирішила розглядати протести як окремі
випадки хуліганства, а вироки не перевищували трьох років тюремного
ув’язнення умовно, що є відносно помірним покаранням за Кримінальним кодексом
комуністичної Румунії.
Має значення і той факт, що через кілька днів після
заворушень брашовські студенти виставили на університетському кампусі табличку з
написом:Заарештовані робітники не повинні вмирати -
знак того, що невдоволення вийшло за ворота заводів міста і поділялося
більшістю румунів. Через два роки Революція поклала край режиму, який
посткомуністична румунська держава офіційно оголосила злочинним і нелегітимним.
