Вирок ЄСПЛ у справі гірничого маршу в червні 1990 року
Епілог, після майже чверть століття і за тисячі кілометрів від країни, у судовому процесі проти румунської держави, позов поданий трьома жертвами так званого гірничого маршу до столиці 13 - 15 червня 1990 року.
România Internațional, 18.09.2014, 14:20
Нерозглянуті, невияснені, непокарані вчасно минулі злочини помстяться. Європейський суд з прав людини(ЄСПЛ) засудив владу в Бухаресті за те як розслідувала гірничий марш до столиці в червні 1990 року і змусив її відновити розслідування і виплатити компенсацію в 60 тисяч євро трьом заявникам, які не знайшли справедливості в судах країни. Вони Анка Мокану, чий чоловік був застрелений під час шахтарського маршу, Марін Стойка, жорстоко побитий, і Теодор Мирієш, несправедливо заарештований і жорстоко побитий. Суд виніс вирок згідно з яким влада не вжила заходів для виявлення і покарання винних.
У Бухаресті, шахтарський марш розслідувався протягом восьми років, але справа була закрита. У Страсбурзі, однак, судді визнали порушення деяких статей Європейської конвенції з прав людини щодо тортури, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, і права на життя. Вирок ЄСПЛ знову відкриває в країні, пристрасні дебати і старі рани. Через пять місяців після падіння комуністичної диктатури Ніколае Чаушеску, його колишній міністр в 70-х роках, Іон Ілієску, сприйнятий як лідер революції, переміг на перших вільних президентських виборах з 85% голосів. Його партія, гетерогенна комбінація автентичних революціонерів і комуністів другого рангу, здобула, в свою чергу, дві третини місць в парламенті.
У Бухаресті, Університетська площа зайнята в квітні студентами і проголошена “зоною, вільною від неокомунізму” була майже пустою, тому що більшість демонстрантів погодилась з результатом виборів. Евакуація поліцією в ніч на 13 червня, кілька десять учасників, що голодували на площі було зроблено з непропорційною силою, що нагадало про репресії в дні революції. Навіть сьогодні не ясно, якщо ті, хто, на наступний день, відреагували і вели вуличні бої з поліцією і зайняли приміщення Міністерства внутрішніх справ і телебачення, мали дійсно звязок з Площею. Ілієску і його люди швидко назвали їх “легіонерами” (міжвоєнні крайні праві), і хоча армія вже відновила порядок, закликали людей врятувати “демократію в небезпеці.” Шахтарі з Долини річки Жіу (центр) відгукнулись на їх заклик.
Упродовж двох днів, 14 і 15 червня, гірники окупували столицю. І під час масових порушень 700 людей було поранено, більше тисячі затримано і принаймні шість загинуло. Університет розтрощений, приміщення опозиційних партій і незалежних газет розбито. На початку 2000 року ставши знову президентом з чітким прозахідним порядком денним, Ілієску повів Румунію в НАТО та в приймальну Європейського союзу. Але в колективній ментальності його імя завжди буде асоціюватися з шахтарями, які довели країну до межі громадянської війни.
