Документальний фільм «Амар» переможець кінофестивалю «Астра»
Минулого року нагороду «Нові перспективи» кінофестивалю «Астра» отримав документальний фільм «Амар» режисерки Діани Гаври, який вийшов на екрани кінотеатрів 8 березня.
Коріна Сабеу і Христина Штірбець, 10.08.2024, 09:02
Минулого року нагороду «Нові перспективи» кінофестивалю «Астра» отримав документальний фільм «Амар» режисерки Діани Гаври, який вийшов на екрани кінотеатрів 8 березня. Діана Гавра з наполегливістю та сміливістю побудувала «довірливі та близькі стосунки з головними героями, щоб пізнавати групу людей, для яких красти з кишень є, як вони самі стверджують «способом життя». Об’єктивно, без сенсаційності, даючи героям простір для чесної розповіді про своє складне життя – цей фільм майстерно розкриває особистості людей, які стоять за стереотипами. Я процитувала заяву журі конкурсу кінофестивалю «Астра».
Амар Редукану, молодий циган, головний герой фільму, та режисерка Діана Гавра познайомилися у 2021 році. Амар вкрав у Діани конверт з грошима, Діана повідомила про це в поліцію, і за допомогою камер спостереження злодія спіймали. Амар, який щойно звільнився з в’язниці також за крадіжку, запропонував Діані Гавра повернути гроші, щоб уникнути повторного засудження. Діана зрозуміла, що для того, щоб повернути її гроші, Амару доведеться знову красти.
Але вона погодилася відкликати свою скаргу за однієї умови: щоб він став героєм її документального фільму. Амар погодився, і так почалася їхня співпраця. На момент початку зйомок Діана Гавра, режисер, юрист і професор Національної школи політичних та адміністративних досліджень (SNSPA), також має ступінь доктора філософії з питань інтеграції ромів, тож вона задокументувала цю тему. Реалізація фільму стало для неї викликом вийти за межі своїх можливостей і спробувати спілкуватися з чужим для неї світом: «Я хотіла, щоб цей фільм пролив інше світло на цей світ і подивився на речі з людської точки зору. Побачити цих людей такими, якими вони є насправді, пізнати їхні проблеми, їхні почуття, емоції, бажання та розчарування. Протягом року мені вдалося снімати хрестини, весілля, похорони, абсолютно все, що відбувалося в житті Амара, його сім’ї та кола його близьких друзів і родичів. Звичайно, такі люди, як ми, зазвичай не взаємодіють з цим середовищем. Ми живемо в паралельних світах, кожен у своїй бульбашці, і нам здається, що всі думають як ми, що ми можемо зрозуміти один одного, що наш світ ідеальний.
Наші світи – мій і Амара – взаємодіють лише в випадку конфлікту. Так сталося у 2021 році, коли він вкрав у мене гроші, я поскаржилася, і все мало закінчитися тим, що він мав потрапити до в’язниці. Насправді ми не знаємо, як живуть ці люди, а вони не знають, як живемо ми. Вони не знають, які інші життєві перспективи вони могли б мати, тому що ми навіть не задавали собі це питання, що вони могли б мати інше життя. Тому я подумала, що за допомогою цього фільму зможу пролити світло на їхній світ, але також і на наш світ, піднявши питання соціальної відповідальності.
З фільму випливає, що Амар народився в Бухаресті, в самому центрі міста, на вулиці Єпископа Раду, неподалік від Каля Мошілор, але він без грамоти. Ми ведемо дебати про функціональну неграмотність і турбуємося, що вона широко розповсюджена. Але Амар навіть не може написати своє ім’я. І я запитую себе, як це можливо, що дитина, яка народилася в 1986 році в центрі Бухареста, покинута напризволяще? Правда, що сім’я не водила його до школи, що це не було їхньою життєвою моделлю, але що зробило для цієї людини суспільство? Я думаю, що в статистиці мало б бути зазначено, що ця дитина не відвідувала школу. І тоді я ставлю наступне запитання, чи немає у нас відповідальності перед цими людьми? В епоху ChatGPT, які можливості має Амар, який навіть не може написати своє ім’я?»
Амар розповідає історії людей з неблагополучних верств населення, які мали залежності і виросли на вулиці, а також людей, які на власному досвіді дізналися про системи, законодавство та умови в різних в’язницях Європи. Деякі з них невиліковно хворі, інші інтегрувалися в соціальні системи інших країн, навчилися читати і писати, мають соціальне життя, мають дім і конструктивно проводять свій час. Коли Амар Редукану познайомився з Діаною Гаврою, йому було 35 років, і він відсидів 13 років у в’язниці за крадіжку. За словами Амара, пропозиція Діани зробити його героєм фільму змінила його життя: «Я дійсно хотів вийти з кримінального світу. У мене є сім’я, діти, я не хочу більше сидіти у в’язниці, тому що я вже стільки відсидів. Я хочу, щоб мені було краще вдома. І мені сподобалася пропозиція Діани Гаври, я хотів побачити, яким є цей світ, світ, якого я не знав. І він мені дуже сподобався. Коли ми тільки почали знімати, було трохи важко, тому що я не звик до камери, але потім мені почало подобатися. І врешті-решт це було добре, я почав розуміти, як ми повинні рухатися перед камерою, і мої колеги теж.»
Документальний фільм «Амар» створено компаніями Pintadera Film та Pro Omnia Cinema за підтримки Національного центру кінематографії. Оператор фільму – Маріус Пандуру, а авторами кадрів є Рареш Діма, Лоранд Мартон, Штефан Коменеску, Александру Мавродіняну, Габріел Скоарце, Андрей Петря, Раду Стримбяну. Монтаж здійснили Євген Келемен та Моніка Паску.
