Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні
Збільшення випадків захворювання на рак у Румунії за останні роки не оминуло ані дітей.
România Internațional, 01.08.2018, 08:26
Збільшення випадків захворювання на рак у Румунії за останні роки не оминуло ані дітей. У їхньому випадку, онкологічні захворювання та інші серйозні захворювання, проте, важче нести, і трагедія посилюється, коли хвороба супроводжується самотністю. Педіатричні лікарні в Румунії, недостатні і переповнені, є місцем для великої кількості немовлят і дітей, які покинуті або відвідуються рідко близькими або змушені багато місяців поспіль перебувати в лікарні. Їхні дні минають між інтубаціями, перев’язками, ін’єкціями та операціями. Хоча фахівці в галузі охорони здоров’я роблять все можливе, щоб допомогти їм, батьківська любов – суттєва іноді для лікування – у них бракує. Щоб компенсувати нестачу душевного тепла, Асоціація Серце дітей розпочала проект Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні. Ініціатива належала Аделіні Тончан і в даний час застосовується в лікарні швидкої допомоги для дітей «Марія Склодовська Кюрі» в Бухаресті.
Даваймо послухаємо Аделіну Тончан: «Я працює волонтеркою у відділенні терапії новонароджених, що в рамках лікарні імені Марі Кюрі. Ми розпочали добровільну діяльність, коли взяли під опіку двох дітей із серйозними захворюваннями. Однієї з них вже немає. Інша провела півтора року в лікарні. Навіть якщо з медичної точки зору вона відновлена, травма, яка залишилася через те, що сама була в лікарні, надзвичайно помітна. Я завжди сама собі казала, що колись буде більше людей, які працюватимуть волонтерами. Ми всі зайдемо до відділу терапії, щоб кожна дитина була з кимось. І в даний час існує 3200 зареєстрованих людей, які мають те саме бажання: вони хочуть допомогти одиноким дітям у лікарнях. Ми найменували програму Жодна дитина не повинна сама перебувати у лікарні», щоб створити робочу модель, яку можна розширити скрізь.»
Аделіна Тончан тримала багато дітей на руках, годувала їх і допомагала їм уникати самотності під час лікування та важкої хвороби. Вона була прив’язана до кожної з них, і той день, коли ми записували з нею інтерв’ю, був не дуже хорошим для однієї дитини. Аделіна Тончан: «Цю дитину я годувала кожен день. Я дійсно щодня була з Давидом. Спочатку я годувала його зі шприца, потім із дитячої пляшки. Але сьогодні я знову його побачила. З ним сталося те, що відбувається з кожною самотньою дитиною. Я побачила його знову інтубованим, хворим на кір. Потім інша дитина готується відійти, тому це не найкращий день в житті волонтера або в житті секції.»
Програма Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні вже має численні запити від людей, які хочуть бути волонтерами. Це люди різного віку: від молодих людей старше 15 років до людей похилого віку, які мають своїх онуків. Мінімальні вимоги бути прийняті до програми волонтерів, не страждати від хвороб і пройти курс, де вони вчаться, як можуть допомогти в відділенні інтенсивної терапії. Крім того, вони готові впоратися з місцем, де межа між життям і смертю дуже тонка. Медична підготовка проводиться за допомогою … Петруце. Хто така Петруца, ми також дізнаємося від Аделіни Тончан: «Петруца – це медичний симулятор. Вона виглядає як лялька, яка має вагу новонародженого, але має хребет та ключиці, маленька голова не стоїть прямо, якщо вона не буде належним чином підтримуватись. Це насправді манекен, щоб бути якомога ближче до реального стану дітей в палаті. Таким чином, волонтери можуть вчитися – без побоювання, що можуть завдати шкоди і зрозуміти, які найбільш важливі типи дотиків і навчитися брати дитину на свої руки, оскільки діти хочуть бути на руках. Як виглядає тут нормальність: інтубована дитина на руках когось, хто дає їй можливість заснути прослуховуючи не пристрої, а серцевий ритм.»
Серед тих, хто навчався з Петруцою, була й Андрада Константинюк: «Я довгий час працювала волонтером в інших містах, і коли я приїхала до Бухареста, я шукала багато часу щось, щоб мені підходило. Коли я прочитала статтю про цей проект, я відразу зрозуміла, що там моє місце. У лікарні імені Марі Кюрі в групі Інтенсивна терапія є кілька дітей, які не мають батьків і завжди самі, і через це важче відновлюються. Наша роль полягає в тому, щоб залишитися з ними, допомогти медперсоналу годувати їх – у випадку деяких дітей займе годину, щоб з’їсти 100 мл. – і бути з ними. Дитина, яка відчуває людський контакт, швидше може вилікувати хворобу, її мозок розвивається набагато швидше, і вона хоче жити, на відміну від самої дитини, яка відмовляється від боротьби за життя.»
Оскільки є багато волонтерів, які зараховуються до програми Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні, кожен з них витрачає близько 2-3 годин на тиждень, головним чином під час годування . Але досить, щоб відчували, що і вони теж отримали щось. Андрада Константинюк: «У принципі, не тільки діти отримують добровільну допомогу, але й ми волонтери. Це дає тобі можливість дізнатись, які реальні пріоритети життя, і більше не турбуватись речами, які насправді не мають значення.»
