Потреба у зведенні в Національного собору в Румунії

Румунія була єдиною у світі переважно православною країною, яка не мала Національного собору, хоча ідея будівництва такої споруди зародилася ще з 19 століття.

Василь Каптару, 05.11.2025, 10:12

Румунія була єдиною у світі переважно православною країною, яка не мала Національного собору, хоча ідея будівництва такої споруди зародилася ще з 19 століття. Про це зазначає речник Румунського Патріархату Адріан Агакі:

«Першим, хто заговорив про необхідність будівництва Національного собору, був видатний румунський національний поет Міхай Емінеску, який одразу після Війни за незалежність (ред. 1877-1878 рр.) заявив, що така церковна споруда є необхідною.

 Згодом, у 1884 році, король Кароль I-й видав перший закон про будівництво Національного собору і виділив на це, на той час, 5% від Валового внутрішнього продукту Королівства Румунія. З настанням двох світових воєн, а потім і комуністичного періоду, проєкт не вдалося реалізувати. За винятком періоду патріарха Мирона Кристі, який намагався знайти підходяще місце для будівництва Національного собору і вперше заговорив про Собор спасіння нації, маючи на увазі під цим поняттям здобуття незалежності та вихід румунського народу від важкого періоду, який він щойно пережив… Отже, за винятком цього періоду, аж до Революції 1989 року проєкт собору якось застиг у стані застою.

Про це говорили все менше і менше, а можливості були обмежені, тому все пішло не так, як ми хотіли. Але з 1990 року ідея створення Національного собору почала набувати все більш чітких обрисів, спочатку під керівництвом покійного Патріарха Феоктиста, а потім, з 2007 року, це вже не була проста ідея, проста концепція, а стала реальністю під керівництвом Патріарха Даниїла.»

На думку Кетеліна Раю, доцента Бухарестського університету, румунське суспільство відставало в цьому питанні, у питанні наявності центрального культового споруди, символічного для православної віри, яка визначає релігійну ідентичність більшості населення і домінує, з культурної точки зору, в історії румунів. Тому, на його думку, новий Національний собор – це, з одного боку, підсумок історії, а з іншого – місце, де відтепер буде збиратися все румунське суспільство, не обов’язково тільки православне, щоб відчувати себе спільнотою віри.

«Майже всі переважно православні країни мали цю амбіцію одночасно з нашою десь наприкінці 19 століття, коли європейські народи, і ми маємо на увазі православні, відокремилися від різних імперій і розвивали цю національну, індивідуалістичну свідомість. Вони намагалися побудувати собор, який, звичайно, є релігійним символом, але також є політичним, у широкому сенсі цього слова, символом побудови нації, демонстрації своєї ідентичності перед історією. І тоді, оскільки Румунія відставала в цьому питанні – Болгарія має таку соборну церкву, Сербія також, Грузія нещодавно побудувала одну, 10-15 років тому розпочалися роботи, і зараз вона завершена – я вважаю, що Румунія зараз вступає до числа цих переважно православних країн, які завершують цей історичний період, який, як я вже казав, вимагав побудови символу релігійної, культурної та історичної ідентичності.»

Більшість румунів сприйняли будівництво собору з гордістю, радістю та надією, але було чимало й тих, хто критикував цю ініціативу. Їхнє головне зауваження полягає в тому, що державні кошти, використані для будівництва цього величного храму, мали б бути спрямовані на інфраструктурні проєкти в галузі транспорту, освіти чи охорони здоров’я, які є дуже важливими для країни.

Відомий слоган «Ми хочемо лікарень, а не соборів!» або приспів «Бог віддає перевагу дереву і невеликим приміщенням» пісні одного поп-рок-гурту відображають невдоволення опонентів. Це два різних питання, – каже Кетелін Раю:

«Церкви і лікарні є і повинні розглядатися як взаємодоповнюючі речі, я б не ставив їх у протилежність. Мені це здається досить небезпечним силогізмом і, на мій подив, щоб підкреслити і щось позитивне, серед критиків, які висловлювалися в таких гаслах, я бачив людей, які, насправді, вражені тим, що ця споруда була доведена до кінця, що вона дуже гарно виглядає, що вона стане символом Бухареста і Румунії, і я думаю, що багато з них вже не обов’язково поділяють це гасло. Вони побачили, що Церква взяла на себе будівництво, і я маю на увазі не тільки матеріальні речі, а й проєкт ідентичності, яке вона завершила набагато більш послідовно, набагато ефективніше, ніж держава. І це, на мою думку, має викликати у нас запитання: чому Церква досягає успіху, а держава іноді не встигає за цим ритмом.»

Наприкінці 2007 року Патріарх Даниїл заклав перший камінь нової будівлі, а з кінця 2010 року розпочалося власне будівництво Національного собору. За словами речника Румунського Патріархату, отця Адріана Агакі, витрати на сьогоднішній день склали лише 270 мільйонів євро, причому роботи в основному завершені, а крім того, ці гроші були витрачені протягом 15 років. Більше того, ця сума є невеликою порівняно з іншими, призначеними для відносно подібних робіт, як, наприклад, відновлення Собору Паризької Богоматері. Гроші на будівництво храму в Бухаресті надійшли з центрального та місцевих бюджетів, а також з власних коштів Церкви та пожертв вірян, для яких, – за словами Кетеліна Раю, будівництво собору є тріумфом:

«Суспільство має зрозуміти, що Церква завжди поруч, довівши цей проєкт до кінця, попри численні труднощі, адже іноді опір чи байдужість виявляли не лише громадськість, а й деякі політики. І, що Церква є важливою інституцією в суспільстві, оскільки вміє виносити на громадський розгляд такі проєкти, як цей, і в духовному, а не лише матеріальному сенсі, і доводити їх до кінця.»

Національний собор посилить свою ауру і зміцнить статус флагмана культових споруд Румунії на десятки, а може й на сотні років, – сказав один румунський журналіст. Однак початок покладено – після більш ніж 150 років, протягом яких це було лише мрією, тепер Собор існує. Він охороняє столицю європейської та християнської країни, латинського та православного народу.