32 роки від падіння режиму Чаушеску

Повстання в грудні 1989 року призвело до падіння комуністичного режиму. Румунія була єдиною країною в східному блоці, в якій перехід від комуністичної диктатури до демократії супроводжувався кровопролиттям, а комуністичні лідери - страчені.

Mihai Pelin, 22.12.2021, 12:20

16 грудня 1989 року в Тімішоарі (захід) спалахнули перші протести проти
комуністичного режиму, які потім поширилися на всі міста країни. У Бухаресті
повстання завершилося 22 грудня втечею диктатора Ніколає Чаушеску та його
дружини, на гелікоптері з даху будинку Центрального комітету Румунської комуністичної
партії. Згодом їх спіймали та стратили на Різдво, 25 грудня 1989 року, на
військовій базі Тирговіште за спрощеним
вироком
військового трибуналу.

У грудні 1989
року в Румунії загинуло понад 1100 людей та близко 3000 одержали поранення. Один
із гасел того часу – «хто стріляв у нас 21-22 грудня?» – перетворився на
запитання, яке досі не має відповіді. Розслідування, здійснене прокурорами ще не завершено, а винні не покарані.
Чому зросла кількість розстріляних людей після 22 грудня, коли режим уже було
повалено, невідомо. Не всі військові чи цивільні сили, залучені до розгону
протестувальників, були ідентифіковані, а боєприпаси не знайдено.

Хоча Румунська служба інформації розробила масштабний документ про тогочасні
події, він не був включений до цієї справи. Також жодних надзвичайно важливих
документів з архіву Міністерства оборони не вимагали. Румунію неодноразово
засуджували в Європейському суді з прав людини за затягування розгляду цієї справи. Перші остаточні вироки були винесені лише в 2000 році, коли генерали Міхай Кіцак
та Віктор Стенкулеску були засуджені до 15 років ув’язнення, але потім були звільнені
в апеляційному порядку. Ув’язнений у 2008 році Кіцак помер вдома у 2010 році, а
Стенкулеску був звільнений у 2014 році та помер через два роки в розкішному
притулку для
людей похилого віку.

Минулого місяця Генеральна прокуратура вирішила передати до Військової
прокуратури справу «Революція», в якій екс-президента Йона Ілієску, колишнього віце-прем’єр-міністра
Джелу Войкана Войкулеску та колишнього керівника Військової авіації, генерала
Йосифа Рус звинувачують у скоєнні злочинів проти людяності. Згідно з обвинуваченням, на тлі погіршення відносин між Румунією та СРСР,
після моменту «Праги 1968», а також внаслідок сильного та загального
невдоволення суспільства, була створена та розвинута дисидентська група з
метою усунення колишнього диктатора Ніколає Чаушеску, але яка прагнула утримати
Румунію у сфері впливу СРСР.

Військова прокуратура стверджує, що група створена навколо Йона Ілієску
діяла вміло та ефективно у захоплені політичної та військової сили в грудні
1989 року. Більше того, посилився психоз щодо припустимої наявності терористів. Усі
румунські військові сили були поставлені у розпорядженні Ради Національного
фронту порятунку, що фактично був тимчасовим органом виконавчої та законодавчої
влади, який згодом став політичною
партією Національного фронту порятунку, очоленої Йоном Ілієску, колишнім членом
комуністичної номенклатури.

У травні 1990 року відбулися перші вільні вибори, на яких Йон Ілієску був
обраний президентом з неймовірним результатом: 85% голосів. Згодом він мав ще
два терміни між 1992-1996 та 2000-2004 роками. Впродовж часу Національний фронт
порятунку перетворився на Партію соціальної демократії в Румунії, потім на Соціал-демократичну партію, остання яка перебуває,
на даний момент, при владі в Румунії.