Європейський театральний фестиваль “Євроталія”
Німецький державний театр організував в період з 8-15 жовтня V-ий Європейський театральний фестиваль Євроталія.
România Internațional, 24.10.2015, 08:51
Німецький державний театр організував в період з 8-15
жовтня V-ий Європейський театральний
фестиваль Євроталія. Вперше захід об’єднав у Тімішоарі твори важливих європейських творців як
Оскарас Коршуновас, Сільвіу Пуркерете, Ян Лауерс чи Вім Вандекейбус, та вистави, які використовують нову театральну
естетику, як, наприклад, вистави театру Антон Панн з м.
Римніку-Вилча, Театру-Пральні з Кишиневу (Республіка Молдова), Угорського державного театру Чікі Гергей з
Тімішоари.
Андрея Андрей, селекціонер фестивалю у 2015 році: Фестиваль дуже змінився від одного випуску до
іншого. Якщо в минулі роки ми запросили більше вистав із Румунії, то цього року
ми постаралися залучити більше вистав із Європи, зрежисовані важливими
театральними творцями. І минулі роки, й цього року вистави були дуже різними як
жанр та тематичний рівень. Ми запрошуємо вистави театру, але й сучасні
танцювальні вистави чи вистави театру-танцю, або вистави, які навіть не можна
віднести до якоїсь певної категорії. Євроталія є єдиним Тімішоарським
фестивалем, основаним лише на європейському театрі. Ми намагаємося збудувати
свого роду платформу для тенденцій актуального європейського театру.
Європейський театральний фестиваль Євроталія відкрився продукцією
Німецького театру Електра за Евріпідом і Есхілом, в режисурі
Бочарді Ласло. Його постановка зберігає стиль написання твору, але в сучасному
підході, з дуже молодою й дуже сучасною Електрою, і в той же час маленькою йі тендітною, але лише на перший погляд. Пристрасна
Електра, чиїм єдиним мотивом є помста, зіграна актрисою Ісою Бергер: Це
нелегка вистава. Мені потрібно дуже багато спокою напередодні цієї вистави,
мені потрібно побути з собою і зі всіма проблемами, які має Електра і які я
намагаюся розворушити в собі. Я намагаюся віддзеркалити публіці душу. Як казав і пан Бочарді, душа людини дуже широка. І ми це
намагаємося зробити – оголити душу перед публікою. Якби перенести Електру у
наші дні, я б не обов’язково зрозуміла б її бажання помститися, у сенсі вбити
свою матір, але розумію цю всеохопну любов до батька, тому що і я є дочкою, яка
надзвичайно любить свого батька, і, гадаю, що я зробила б усе для свого батька.
Тут ми певним чином схожі.
За Електрою була представлена Чайка Чехова в
режисурі Оскараса Коршуноваса, продукція ОКТ/Вільнюський
міський театр із Литви. Це постановка, як покорила публіку ще з перших хвилин
завдяки надзвичайній природності гри акторів. Актор не може сховатися за
спиною героя. Глядачі повинні побачити, як крок а кроком актор починає жити
життям героя. Цього навчає Коршуновас своїх акторів, як розповіла нам
Неле Савіченко, актриса, яка виконує роль Аркадіної. Неле Савіченко про
режисерську пропозицію Коршуноваса:Цьому тексту 100 років. Це дійсно давня п’єса. Які речі є
живими й зараз, сьогодні? Гадаю, що відносини між людьми… між матір’ю і
сином, нашою професією. Ця вистава розповідає про театр,
про те, як вистава, в якій вони беруть участь, змінює надзвичайним, дуже
сильним чином життя героїв. Після вистави Кості ніхто по-справжньому не щасливий. Отже,
відносини між матір’ю і сином, між Костею і його творінням, ідеї про артиста,
про людську істоту… є дуже багато речей, які дуже важливі сьогодні. Чайка? Це
та річ, яку ти ніколи не маєш у житті. Це мрія…
Бельгійський
режисер Ян Лауерс та Needcompany взяли участь у фестивалі Євроталія з виставою Сліпий
поет, яка піднімає проблему конфлікту міх Сходом та Заходом. Це вистава
про багатокультурність, побудована довкола історії кожного з
акторів-протагоністів. Ми запитали режисера Яна Лауерса, як прийняли його
актори пропозицію настільки відкритися перед публікою: Для них це не
проблема. Я працюю з цими людьми вже багато часу. Ми шукали відповідь на такі
запитання як: які історії треба розповідати в сучасному театрі, яке значення
театру, як ми можемо знову поставити театр в центр суспільства. Отже,
інтимність говорити про себе самого пояснюється лише тоді, коли існує
вразливість та універсальний підхід. Гадаю, що їхні історії є історіями усіх.
Отже, вони говорять про себе, але вже не є самими собою. І тут є відмінність,
дана тим фактом, що ми маємо підготовку перформерів, а не акторів. А перформери
завжди говорять про самих себе. Отже, ми намагаємося бути акторами, з цим фоном
перформерів, і намагаємося знайти новий метод розказувати історії. Коли актори
розповідають свої історії, вони роблять це досить історичним способом. Їхнє
життя є відправною точкою, щоб піти далі, поза їхнє життя. Я намагаюся
пов’язати їх історично, намагаюся використати дуже автономні зображення,
незалежні від історій, які вони розповідають, і знайти різні рівні й шари,
різні джерела енергії в той же час. Отже, це набагато більше, аніж розповідання
власних історій. Це універсальний автопортрет.
