Дельта Векерешть та її жителі
У середині 1980-х років, комуністичний режим вирішив знести символічний памятник Бухареста, монастир Векерешть, побудований в середині вісімнадцятого століття.
Christine Leșcu, 20.11.2013, 11:41
У середині 1980-х років, комуністичний режим вирішив знести символічний пам’ятник Бухареста, монастир Векерешть, побудований в середині вісімнадцятого століття. Поблизу мало бути побудоване штучне озеро, а роботи в цьому напрямку були розпочаті. Після революції 1989 року, проект був покинутий, а земля в 190 гектарів стала водно-болотним угіддям дуже цінним з наукового погляду, автентичною екосистемою, з фауною та рослинністю специфічною дельті.
Більше 90 видів птахів (яструби, фазани, дикі качки – багато з яких захищені міжнародними конвенціями), ссавці та риби водяться тут. Є також докази того, що у “Дельті Векерешть” з’явилась і видра. Неурядова Асоціація “Рятуйте Дунай та Дельту» розпочала проект з перетворення дельти Векерешть на міський природний парк. Але, крім бюрократичних труднощів, з якими стикаються в реалізації такого проекту, в зоні є різні соціальні проблеми.
Виконавчий директор Асоціації “Рятуйте Дунай та Дельту” Дан Бербулеску розповідає про деякі з них: “Тут є багато риби, і тому тут займаються браконьєрством. І з цієї точки зору я вважаю, що місцева влада повинна втрутитись якнайбільше, щоб допомогти вирішити ці проблеми. Ми працюємо дуже добре з Міністерством охорони навколишнього середовища. Існує робоча група при Міністерстві яка проводить регулярні засідання для обговорення цього проекту, який, за законом, здається, легко реалізувати, але в дійсності досить складно. Навіть за підтримки Міністерства охорони навколишнього середовища, ми часто стикаємось з труднощами, коли розмовляємо з різними посадовими особами районної мерії. Крім того, в зоні хочуть побудувати житлові будинки.”
Оскільки сприймається як нічия територія, дельта Векерешть надає притулок та засоби для існування, багатьом родинам, що лишилися без помешкання. Деякі навіть живуть з рибальства, а інші збирають відходи, яких вдостаток в цьому районі. Більшість очікують допомоги від різних благодійних організацій. Прикладом у цьому сенсі є і Аурелія, яка живе там у бараках. Але вона не сама: “Ми сімя – я, чоловік, діти і мати — і поряд з нами мешкає брат мого чоловіка, а в подвір’ї ще є 5-6 родин. Неподалік мешкають ще три родини з сімома дітьми. В іншій хатині мешкає ще одна сімя з шістьма дітьми. Поряд з озером, мешкають чотири родини з 12 дітьми. Ми у дуже важкій ситуації. Дітям дуже важко, коли повинні писати домашнє завдання, оскільки у нас немає світла. Немає у нас також і опалення.”
У таких умови важко посилати дітей до школи. Незважаючи на все це, два старші сини і дві дівчинки ходять до школи досить регулярно. Але те, що у них не було помешкання протягом тривалого часу, заважало середущій дівчинці Аліні піти до школи вчасно. Тепер їй 12 років, і вона лише в третьому класі. Коли її питають чому у 12 років ходить лише в третій клас вона відповідає: “Тому що мати відправила мене в школу пізно. Я була хотіла піти раніше, і бльше навчитись. У майбутньому, я б хотіла краще вчитись. “
Сімя живе у таких умовах протягом багатьох років стверджує Аурелія: “Уже 15 років ми живемо так, як бачите, в барках. Ми жили і в іншій зоні у бараках, протягом 13 років, на землі, яка була продана. Тут я потрапила за допомогою мого брата. Він привів мене сюди, тому що він живе тут. Я не знаю, хто володіє цією землею. Ходимо поміж будинки, збираємо різні відходи. Ми не дуже займаємось риболовлею. Ми робимо те, що робили протягом багатьох років, і тому ми будемо продовжувати жити так, доки не знайдемо місце праці.”
Поліпшенням їхніх умов життя і професійної ситуації займається протягом багатьох років Асоціація Самусочіал. Допомога полягає в отриманні документів, які засвідчують особу, надання шкільного приладдя, одягу і взуття та знайденні роботи. Що на жаль, дуже проблематично з кількох причин. Член Асоціації Самусочіал Моніка Теутул розповідає: “Ми знаходимо їм роботу, але часто це тимчасова робота, без оформлення документів. Ясно, що протягом короткого часу, вони знову не мають роботи і звертаються до нас по допомогу. Більше того, ми як Асоціація плануємо, щоб після знайдення їм роботи знайти ї місце для проживання. Оскільки людина, яка спить на вулиці, хоча у неї є робота, не може працювати добре, тому що не може належним чином відпочити. Їжа не так уже й важлива. Набагато важливішою є гігієна. Тому що мешкають на вулиці і не мають де переодягнутись і подбати про себе, роботодавець вважає, що люди не відповідають основним вимогам, і не приймає їх на роботу.”
Очевидно, що житло не легко знайти. Саме тому, було б ідеально, щоб жителі зони Векерешть мали можливість жити тут і після оголошення території Природним парком. Навіть ініціатори проекту мають ідеї у цьому сенсі. Дан Бербулеску, виконавчий директор Асоціації “Рятуйте Дунай і Дельту” зазначає: “Ми знаємо, що багато сімей живуть тут, і ми ніколи не думали про їх евакуацію. Вони живуть там і повинні продовжувати жити там, але, очевидно, в кращих умовах. Є соціальні випадки, які потребують більшої уваги з боку держави. У нас є ідеї для них. Наприклад, можуть працювати рейнджерами, гідами або сторожами парку. Ми спілкуємось з ними. Два дні тому подзвонив нам чоловік який живе там, і сказав, що люди прийшли рубати дерева. Це ще одна проблема: щоосені рубають дерева на дрова. Необхідно зміцнити там охорону. І таку роботу ці люди можуть виконати, взяти участь в управлінні парку.”
Хоча має науковий дозвіл від Румунської академії та формальну підтримку Міністерства охорони навколишнього середовища, проект перетворення водно-болотного угіддя Векерешть на Природний парк повинен пройти через бюрократичні лабіринти місцевого самоврядування, реституції та затвердження в Парламенті.
