Фізичне та психічне виснаження в умовах пандемії
Психічне виснаження або так званий синдром вигорання почало вражати все більше і більше працівників, і незабаром спостерігалися кореляційні зв'язки між цим станом і дистанційно роботою.
Christine Leșcu, 28.07.2021, 01:25
Якщо рік тому, на початку пандемії, робота на відстані здавалася ідеальним рішенням для уникнення зараження, між часом сприйняття змінилося. Психічне виснаження або так званий синдром вигорання почало вражати все більше і більше працівників, і незабаром спостерігалися кореляційні зв’язки між цим станом і дистанційно роботою.
Дослідження з цього приводу вже з’явилися на міжнародному рівні, а на національному рівні також проводяться дослідження в цій галузі, як ми дізнаємось від психолога-педагога Драгоша Ілієску: «Ми маємо статистичні дані, що надходять в основному від робочих груп, створених спеціально в Бухарестському університеті та Західному університеті міста Тімішоара в галузі охорони праці, і які зосереджуються, особливо, на цій проблемі стресу на роботі. Це, до речі, прогнозоване вибухонебезпечне зростання. І «вигорання» виникає не від занадто тяжкої роботи, як вважали ми до цього часу. Але в умовах пандемії ми, здається, не надто працюємо, бо більше часу проводимо вдома, особливо як школярі. Однак уже відомо, що це виснаження походить не лише від роботи, а й від інших питань, які є більш контекстуальними. І те, що призводить до вигорання, – це не обов’язково сам стрес, а тривалий або хронічний стрес. На жаль, хронічний стрес деформує нас, і на даний момент ми говоримо про хронічний стрес, тобто про ті речі, які ми робимо постійно, а іноді пов’язані із надмірною роботою та емоційними, реляційними чи когнітивними вимогами тощо. Вони деформують нас, якщо набувають хронічної форми».
Спеціалізовані дослідження, присвячені професійному стресу, вказують на те, що люди усвідомлюють, що вони більше працюють в умовах пандемії навіть вдома. Навантаження збільшилося приблизно на 40%. Невідомо, чи це об’єктивна реальність або це просто суб’єктивне сприйняття. Але, врешті-решт, сприйняття є важливими в цьому випадку, оскільки люди реагують відповідно до сприйняття, продовжує Драґош Ілієску: «Істина полягає в тому, що бар’єри між приватним життям та професійним життям майже повністю розмились. Ми відчуваємо, що працюємо з ранку до ночі без обмежень. Зупиняємось, щоб їсти чи поготувати дітей, а потім повертаємось до роботи. У цій ситуації багато людей відчувають, що працюють набагато більше і що баланс між сімейним та професійним життям порушений. Це пов’язано з невпевненістю, спричиненою пандемією, тому що ми не знаємо, що станеться далі. Всі ці елементи стають стресовими, і в тому контексті, в якому вони навіть не зникають, щоб дозволити вам розслабитися, то вони стають надзвичайно шкідливими.»
Розмивання меж між приватним та професійним життям спостеріг також Петру Пекурару на курсах, організованих в якості експерта у галузі людських ресурсів. Директор компанії HPDI з професійної підготовки Петру Пекурару розповідає, як описують свій стан його клієнти, люди, які працюють на відстані: «Дуже простий опис звучить так: Я навіть не знаю, коли минає день. Я бачив світло, а потім темряву. Я вже чотири години не вставав зі стільця, не мав перерви на обід. Я відчуваю постійний тиск, від якого не можу позбутися навіть у вихідні. У мене болить голова, страждаю на безсоння і набрав зайву вагу». (…) Вигорання супроводжене цілою низкою неприємних речей, але також позбавляє вас кращого спілкування та часу, проведеного з коханими. Я думаю, що це дивно. Ми могли б уявити, що дистанційна робота повинна нам допомогти, але насправді вона багато чого позбавляє нас, якщо ми не будемо обережними і не відокремимо професійну сферу від приватної.»
Діти також страждають на виснаження через онлайнове навчання. Вони мають звичайні симптоми цього захворювання, а причини, що призводять до їх виснаження аналогічні з причинами у випадку з батьками. Однак, якщо існує специфіка цього синдрому у дітей, це походить від того, що стресові фактори – це школа і відсутність спілкування з друзями. І в цьому випадку батьки повинні звертатися за спеціалізованою допомогою, але також бути поруч із ними за допомогою спілкування та взаєморозуміння. Насправді механізми боротьби з цією психічною хворобою повинні бути розвинуті як для молодих, так і для дорослих, оскільки вона не зникне скоро, так як і дистанційна робота не зникне після закінчення пандемії. Петру Пекурару розповідає нам чому: «Якщо говорити загалом, то можна сказати, що близько 20 відсотків працівників Румунії працюють на відстані. Але у великих містах через те, що працівники більше працюють в офісах, дистанційна робота досягає 50%. Наприклад, ми працюємо зі співробітниками банківської галузі, де телеробота може охопити 80% співробітників. У сфері комп’ютерної технології цей відсоток сягає 90%. Я вважаю, що в галузях, які не вимагають від людини традиційної присутності у роботі, то дистанційна робота перевищує 50 відсотків. Я сподіваюся, що найближчими роками ми зможемо впоратись із цим «вигоранням», пов’язаним з дистанційною роботою.»
