Революція 1989 року розпочалася в Тімішоарі
Румуни продовжують вшановувати пам’ять жертв антикомуністичної революції, яка докорінно змінила долю їхньої країни.
Богдан Матей і Василь Каптару, 16.12.2025, 10:36
Встановлена наприкінці Другої світової війни радянськими окупаційними військами, комуністична диктатура в Румунії проіснувала майже півстоліття і, мов колос на глиняних ногах, упала всього за один тиждень. Виснажені надзвичайною суворістю режиму Ніколає Чаушеску, голодом, холодом і темрявою, обурені відсутністю елементарних свобод і натхненні падінням, мов доміно, «червоних» диктатур в інших країнах Східної Європи, румуни потребували лише невеликої іскри, щоб вийти на вулиці.
16 грудня 1989 року протест кількох десятків прихильників реформатського пастора угорського походження Ласло Тьокеша, якого влада намагалася депортувати з Тімішоари, переріс у справжнє повстання. Сотні, згодом тисячі, а потім і десятки тисяч мешканців Тімішоари різних етнічних груп і конфесій приєдналися до перших демонстрантів. Репресивні сили негайно вдалися до арештів.
Згодом армія, Секурітатє (політична поліція режиму) та міліція відкрили вогонь по демонстрантах. Заводи, фабрики та університети оголосили страйк, робітники й студенти приєдналися до протестів, змусивши солдатів повернутися до казарм. 20 грудня Тімішоара стала першим вільним від комунізму румунським містом.
21 грудня революція охопила інші великі міста на заході та в центрі країни й досягла апогею в Бухаресті, який, своєю чергою, був охоплений масовими протестами. Комуністична влада знову намагалася придушити їх силою. 22 грудня Чаушеску втік гелікоптером з будівлі Центрального комітету компартії, оточеної сотнями тисяч людей. Затриманий, засуджений і страчений 25 грудня, він залишив після себе зруйновану та закривавлену країну.
У період з 16 по 25 грудня 1989 року загинуло понад 1100 осіб, більшість з яких – уже після втечі Чаушеску. Тоді ці жертви були приписані так званим терористам, лояльним диктатурі, особи яких досі не встановлені.
Військові прокурори, які передали до суду справу про революцію, однак звинувачують того, кого тоді вважали політичним лідером зміни режиму, колишнього міністра часів Чаушеску в 1970-х роках, а згодом опального діяча Йона Ілієску та його співробітників у створенні справжнього терористичного психозу, що призвів до численних людських жертв. Масова стрілянина, покликана легітимізувати нову владу, дала очікуваний результат.
У травні 1990 року, на перших вільних виборах після грудневих подій, Йон Ілієску був обраний президентом у першому турі, отримавши 85% голосів. Його партія – Фронт національного порятунку, здобула дві третини місць у новоствореному парламенті. Прокурори також стверджують, що команда Ілієску була сформована як «дисидентська група, метою якої було усунення колишнього лідера Ніколає Чаушеску, але із збереженням Румунії у сфері впливу СРСР».
Сьогодні Румунія, держава-член Європейського Союзу та НАТО, глибоко віддана західним демократичним цінностям, що є найпереконливішим доказом того, що сценарій промосковських змовників зазнав повного провалу.
