Доріна Лазeр отримала нагороду за видатні досягнення у кар’єрі
Актриса Доріна Лазер отримала премію за видатні досягнення у кар’єрі на церемонії вручення премій Гопо 2026. Ця нагорода відзначає акторський шлях, що триває понад шість десятиліть, та ролі, які супроводжували значущі моменти в історії румунського кінематографу.
Коріна Сабеу і Христина Манта, 12.09.2026, 07:02
Актриса Доріна Лазер отримала премію за видатні досягнення у кар’єрі на церемонії вручення премій Гопо 2026. Ця нагорода відзначає акторський шлях, що триває понад шість десятиліть, та ролі, які супроводжували значущі моменти в історії румунського кінематографу — від популярних фільмів 80-х років до авторського кіно 90-х та початку 2000-х років.
Випускниця Інституту театрального та кінематографічного мистецтва імені «І.Л. Караджале», Доріна Лазер дебютувала на сцені в 1961 році в Регіональному театрі Бухареста. З 1969 року вона є членом трупи Театру «Одеон» — закладу, з яким пов’язана більша частина її творчої діяльності і яким вона керувала як директорка у 2003–2017 роках. За цю керівну діяльність вона отримала звання Кавалера Ордена мистецтв і літератури (2012) від Міністерства культури та комунікацій Франції.
Однією з найважливіших ролей у кінематографі залишається роль таксистки Анжели Коман у фільмі «Анжела йде далі» (1981). За цю роль Доріна Лазер отримала премію за найкращу жіночу роль, присуджена Асоціацією кінематографістів Румунії. Через понад чотири десятиліття ця героїня повертається у кінематографічному діалозі. У фільмі «Не чекай занадто багато від кінця світу» (2023) Раду Жуде включає уривки з картини 1981 року та вводить у діалог персонажа Анжели Коман з Анжелою, яку грає Ілінка Манолаке, яка відвідує багато локацій оригінального фільму.
Я запитала Доріну Лазер, чи з віком і досвідом приходить більша свобода в акторській грі. Однак її відповідь змістила акцент зі свободи на вразливість та емоції: «З віком приходить і страх, можливо, навіть сильніший, ніж у молодості. У молодості ти почуваєшся сильним, невразливим; тебе не турбує страх забуття, ти не боїшся спіткнутися на сцені, не переймаєшся вбранням чи власною зовнішністю. І все ж на будь-якому етапі кар’єри як актор-початківець, так і той, хто наближається до кінця свого шляху, переслідуються тими самими страхами й тими самими думками. Досі відома історія про Сару Бернхардт, яка перебувала у гримерці перед прем’єрою разом із молодою актрисою, красивою й дуже впевненою в собі. Побачивши її такою розслабленою, Сара Бернхардт запитала, чи вона не хвилюється, на що дівчина відповіла, що ні. Тоді велика актриса вимовила ту фразу, яка стала знаменитою: «Коли ти почнеш хвилюватися, тоді й станеш актрисою». Я теж дуже хвилювалася під час зйомок фільму Раду Жуде. Коли я знімалася в молодості, я почувалася впевненіше, знала знімальні групи. Цього разу ж я працювала виключно з молодими людьми і нікого з них не знала. Те, що мене глибоко вразило, — це те, що я зустріла надзвичайно добре підготовлену команду в усіх відношеннях. Мене вразили й актори; навіть той, у кого було лише дві репліки, не вагався ані на мить. Усе було відрепетирувано й підготовлено так, щоб під час зйомок все вийшло ідеально.»
Озираючись на понад шість десятиліть своєї кар’єри, Доріна Лазер уникає думки про якісь визначальні моменти чи ролі, які б «закріпили» її в певному напрямку. Вона, скоріше, розповідає про шлях, що склався з часом, про накопичений досвід і про радість життя, в якому вона здійснила свою мрію стати актрисою: «Коли Бог дарує тобі таку нагоду в житті: працювати, працювати без перепочинку, і все ж не відчувати втоми, а навпаки — мати відчуття, ніби ти живеш у прекрасному плині, немов музика. Життя, в якому ти слухаєш Вівальді. Не думаю, що роль радикально змінює твою поведінку, але, без сумніву, є певні віхи, які залишають слід у твоїй душі. Для мене «Мистецтво розмови» за текстом Іляни Вулпеску стало саме таким орієнтиром, насамперед завдяки тому впливу, який вона справила на глядачів. Пам’ятаю, як після вистави до моєї гримерки підходили мами з дітьми й розповідали, що те, що вони побачили на сцені, трапилося й з ними. Те саме сталося і з «Нещастям» — екранізацією Алекса Вісаріона за п’єсою І.Л. Караджале. А в похилому віці Бог зробив мені ще один подарунок. Зараз я граю роль письменниці у виставі під назвою «Неспокій», написаній Іваном Вирипаєвим і поставленій Бобі Прикопом. Усе, що відбувається в цій п’єсі, усе, що написав цей автор, який народився в Росії й став громадянином Польщі, є неймовірно цікавим для актора. За всю свою кар’єру я ніколи не грала у такій багатій та сповненій змісту виставі. Ми ставимо її вже три сезони, і щоразу, коли я перечитую її, я відкриваю для себе все нові й нові сенси, нові значення, нові можливості акторської інтерпретації».
Фільмографія Доріни Лазер включає ролі у фільмах, що є характерними для різних етапів розвитку румунського кінематографу, серед яких «Дороги на роздоріжжі» (1979, реж. Вірджіл Калотеску), «Стоп-кадр за столом» (1980, реж. Ада Пістінер), «Знак змії» (1982, реж. Мірча Верою), «Ліцеїсти» (1986, реж. Ніколае Коржош), «Ваги» (1992, реж. Лучіан Пінтіліє) та «Будь благословенна, в’язнице» (2002, реж. Ніколае Мерджіняну). У 2013 році актриса повернулася в одній із головних ролей у фільмі «Бухарест без зупинок» режисера Дана Кішу, додавши новий образ до своєї галереї персонажів.
