Румунська дипломатія на антиподах
Історія румунів, які проживають «на краю світу», починається з другої половини 19 століття. Відкриття румунського суспільства до широкого світу стало можливим після того, як створення румунської держави в 1859 році, з її освітніми установами та економічними реформами, мало позитивні наслідки.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 09.06.2025, 06:34
У румунській мові існує вислів «за морями і країнами», щоб сказати про місце, яке знаходиться дуже далеко. Австралія та Нова Зеландія знаходяться «за морями і країнами», оскільки географічно вони розташовані на протилежному полюсі від Румунії, тобто на антиподах. Історія румунів, які проживають «на краю світу», починається з другої половини 19 століття. Відкриття румунського суспільства до широкого світу стало можливим після того, як створення румунської держави в 1859 році, з її освітніми установами та економічними реформами, мало позитивні наслідки. Румуни отримали фінансову можливість подивитися на світ іншими очима, а деякі навіть вирішили прожити своє життя в іншому куточку світу.
Згідно з даними перепису населення 2021 року, 15.268 австралійців народилися в Румунії, а 28.103 заявили про румунське походження. Перший випадок румуна, який оселився в Австралії, задокументований у 1886 році — це Васіле Теодореску, священик з м. Галаць. У міжвоєнний період були поодинокі випадки виїзду, але румунська еміграція з’явилася після Другої світової війни. Інші випадки постійно реєструвалися в роки комуністичної диктатури. Нова хвиля румунської еміграції до Австралії та Нової Зеландії була зареєстрована після революції 1989 року.
Поява румунської громади на протилежному боці світу змусила румунську державу звернути на неї свою увагу. У 1965 році Іон Датку був послом в Японії, а в 1968 році його призначили на посаду в Австралії, через місяць після радянського вторгнення в Чехословаччину. У 1994 році він розповідав Центру усної історії Румунського радіомовлення, як його зустріли після прибуття: «Перші запитання були в аеропорту, куди прийшли журналісти, бо минув місяць після радянського вторгнення до Чехословаччини разом з іншими їхніми союзниками, без Румунії. Перше запитання було, чи моє призначення та розширення дипломатичних відносин Румунії у світі та в цьому регіоні мали якийсь зв’язок із цими подіями. Звичайно, я відповів правильно, що ідея і моя акредитація були до подій, але що відразу після подій мене попросили поїхати якомога швидше. Тут було щось правдиве, тим більше, що в Австралії панувала атмосфера, як у Європі, фантастична атмосфера захисту Чехословаччини та піднесення позиції Румунії. Вони не розуміли, як це могло статися. Вони запитували мене, чи ми вийшли з Варшавського договору та інше. Австралійський уряд зробив надзвичайний жест. На другий або третій день після того, як я представив акредитаційні листи, він влаштував обід, на якому були присутні всі міністри, прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністр і всі члени уряду, бажаючи таким чином підкреслити свою підтримку. Я ніколи цього не забуду».
У чому полягала діяльність Іона Датку?: «Перш за все, ми негайно організували візит до Румунії, спочатку на рівні віце-прем’єр-міністра з економічних і політичних питань, а потім на рівні прем’єр-міністра. Після цього ми хотіли, щоб австралійці відкрили у нас посольство, якого на той час у них не було. Потім я отримав мандат і зустрівся з румунами. В Австралії було 5000 румунів, серед яких частина з них були досить заможними, бізнесменами, займалися торгівлею. Вони не були дуже багатими, за одним-двома винятками, але це були люди, які відігравали певну роль в Австралії. І я пам’ятаю, що зустрівся з деякими з них, коли влаштовував прийом в готелі. Влада постійно говорила мені, що було кілька румунських організацій і вони побоювалися, що деякі з них були дуже проти режиму. Но я відповів, що я цього не бояся, бо що вони мені могли зробити? Я просто хотів з ними поговорити. Зрештою, я не був представником режиму, я був дипломатом. Але вони дійсно поставили охорону в цивільному одязі. Але коли почали приходити румуни, вони прийшли в національних костюмах, з прапорцями в руках, з дітьми. Ми включили музику, і вони сказали мені: «Пане, знайте, що я не терплю Чаушеску, але ви симпатичний хлопець, що я маю проти вас?» Я відповів: «Пане, це ваша думка. Дуже добре, що вам не подобається Чаушеску! А Румунія?». «А, Румунія у мене тут, в серці. Але мені не подобається Чаушеску!». «Дуже добре!», — казав я їм. Завжди треба розрізняти країну і людину».
Для румунів у Новій Зеландії Іон Датку взяв на себе ту саму місію: «Те саме сталося зі мною в Новій Зеландії. Я летів літаком, і коли мав приземлитися, на аеропорту було дуже багато людей з прапорами. З літака не було добре видно, що саме відбувається, і мені сказали, що це демонстрація. «Ну й буде тепер», – подумав я, – «вони кидатимуть яйцями, помідорами і так далі». Літак приземлився, і ті румуни підійшли до мене і привітали, всі були дуже привітні. Насправді вони прийшли подивитися на представника Румунії, а не режиму. Без сумніву, всі вони були проти Чаушеску. Але я думаю, що на той час країна перебувала на піку свого престижу».
Румунська дипломатія дійшла до протилежного краю світу, слідуючи за румунами, які проклали шлях. А в глобалізованому світі вираз «за морями і країнами» може залишитися лише в старих друкованих виданнях, але не в повсякденному вжитку.
