Ворогині народу
Поняття «ворогині народу» позначає трагічну долю жінок, які за комуністичного режиму в Румунії стали жертвами репресій не лише за власні переконання, а й через зв’язок із тими, кого система оголосила своїми ворогами.
Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 05.01.2026, 06:22
Вираз «ворог народу» з’явився в Румунії після встановлення комуністичного режиму за підтримки радянської армії. Сотні тисяч румунів були ув’язнені за найрізноманітнішими звинуваченнями – від простого висловлення поглядів, несумісних з ідеологією режиму, до участі в збройному партизанському опорі. Комуністична юстиція та підконтрольна преса стали основними інструментами публічного осуду так званих «ворогів народу». Цей вислів був не лише риторичним штампом, а й реальною підставою для кримінальних обвинувачень і засуджень. Перелік «ворогів народу» настільки масштабний, що для його осмислення потрібні цілі бібліотеки.
Водночас існували й «ворогині народу». Жінки – часто родички засуджених чоловіків, зазнавали разом із ними важко уявних фізичних і психологічних переслідувань. Їх кидали до в’язниць, позбавляли їжі, тепла, світла, відпочинку й одягу, піддавали тортурам, вони народжували дітей у тюремних камерах. Меморіал жертв комунізму та опору зібрав статистичні дані про жінок, які зазнали репресій у комуністичний період. Жінки становили близько 5% політичних в’язнів у комуністичній Румунії – це кілька тисяч осіб. Причини їх ув’язнення варіювалися від звинувачень у «загрозі соціальному порядку» до репресій за родинні зв’язки з уже засудженими. З них 1,25% не пережили ув’язнення. За соціальним походженням 27% мали буржуазне коріння, 45% були селянками, 21% – робітницями, 1,5% – заможними власницями. За політичною приналежністю 89% були аполітичними, 5% – демократками, 6% – соціалістками або комуністками. За рівнем освіти 28% мали середню освіту, 26% – початкову, 15% – елементарну, 13% – вищу, 4% – професійну, а 9% були неписьменними.
Долі цих жінок було представлено на виставці «Ворогині народу» в Національному музеї історії Румунії, де на експозиційних панно зафіксовані приклади справжнього героїзму. Звично вважати, що героїзм проявляється лише на полі бою чи на фронті, однак реальність засвідчує: героїнями є й ті, хто з гідністю та честю протистоїть несправедливій долі.
Поетеса Ана Бландіана зазначила, що, попри жахливі випробування, які випали на долю цих жінок, вони страждали за найшляхетніше з людських почуттів. Вона підкреслила:
«Це, по суті, виставка про любов. Ця виставка, що об’єднує історії жінок, які перебували в комуністичних в’язницях, не розповідає про їхню ідеологію, яку, на мою думку, навіть неможливо точно визначити. Численні й складні причини, що привели цих жінок до ув’язнення, лише незначною мірою були політичними. В основі їхньої сили залишатися вірними собі насправді лежала любов. Адже в більшості випадків ці жінки віддали навіть власне життя, бо не зрадили своїх батьків, братів, коханих чи чоловіків. Ось у чому ця особливість, ця жіноча сила! До речі, письменниця в мені не може не звернути вашу увагу на те, що в румунській літературі, особливо в літературі Трансільванії, жіночі образи наділені великою силою. Жінки в трансільванських романах сильніші за чоловіків, і ця сила надзвичайно виразно простежується в нашій виставці».
Кожна людина має внутрішні ресурси людяності, про які часто навіть не здогадується. А сила любові тих жінок, які пройшли через нелюдські випробування, дала їм змогу вистояти й боротися за добро і справедливість. Ана Бландіана також наголосила:
«Політичний вимір у долі цих жінок полягає в тому, що завдяки своєму вихованню, сутності та внутрішній силі вони належали до світу, який не погоджувався з деградацією. Згадаймо, що наприкінці Римської імперії людство було врятоване Доброю Новиною – Євангелієм. Добра Новина була простою: люби свого ближнього, як самого себе. І через двадцять століть після цього любов, навіть якщо її постійно зневажали, теоретично залишалася в основі моральної архітектури людства. У ХХ столітті, зокрема в Румунії, де жили ці жінки, любов була витіснена ненавистю – класовою ненавистю, расовою ненавистю. Але це не має вирішального значення. Головне в тому, що любов перестала відігравати роль у суспільстві, її замінила ненависть, і ці жінки не прийняли цього».
Жінки в комуністичних в’язницях страждали за високі ідеали, за інших людей, за власні принципи, за все те, що робить нас людьми, – каже Ана Бландіана.
«Кохання між чоловіками і жінками є основою нашого існування. Я хотіла б, щоб ми подивилися на цю виставку поза межами всього, що знаємо про комунізм, про все монструозне в цьому суспільстві, й у певному філософському вимірі. Адже все, що зробили ці жінки, яким у в’язниці, очевидно, було важче, ніж чоловікам, усе, що вони зробили, було пов’язане із самою сутністю людини, а наша виставка є даниною поваги силі жінок залишатися людьми».
Сьогодні «ворогині народу» належать історії, але для сучасників вони стали моральними орієнтирами та людськими легендами. Вони й справді були ворогинями – ворогинями зла й усього нелюдського.
