Румунський гумор до 1989 року
Диктаторські, авторитарні та неліберальні політичні режими не люблять гумор, оскільки він є проявом особистої свободи людини, творчості людського духу та природного стану суспільства. Сарказм, фарс, іронія та інші грайливі людські способи дивитися на навколишній світ жорстоко каралися диктатурами.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 01.07.2024, 07:43
Диктаторські, авторитарні та неліберальні політичні режими не люблять гумор, оскільки він є проявом особистої свободи людини, творчості людського духу та природного стану суспільства. Сарказм, фарс, іронія та інші грайливі людські способи дивитися на навколишній світ жорстоко каралися диктатурами. Хоча комуністичний режим довів шлях людського суспільства до найвищих вершин абсурду, він був джерелом найбільш винахідливих формул гумору. Розмаїття гумору в часи, які не породжували лише добрий гумор, свідчить про те, що люди хотіли зробити соціальне існування більш терпимим. І в Румунії, як і скрізь у соціалістичному таборі, гумор у роки комуністичної диктатури був тісно пов’язаний з політичним режимом, з культом особи вождя, з дуже нестабільною економічною ситуацією, з порушенням прав і свобод, з дедалі похмурішим майбутнім без жодних перспектив на покращення.
Поет, журналіст і гуморист Йоан Т. Морар був серед тих, хто мав справу з цензурою до 1989 року, намагаючись робити свою роботу якнайкраще. Він писав гумор і вивчав гумор: “Анрі Бергсон визначив гумор, як щось механічне нанесене на наше життя. У мене є ще одне цікаве визначення гумору, яке належить Ніколає Чаушеску: “Використовуйте зброю гумору, сатирично викривайте вади, які проявляються в суспільстві і в людях, перетворюйте своє мистецтво на інструмент для постійного вдосконалення суспільства і людини, для утвердження справедливості і соціальної рівності соціалістичного і комуністичного способу праці і життя”. Ось що Чаушеску бачив у гуморі, зброю, яка, на щастя, багато разів оберталася проти нього. Його сатирично висміювали і робили це у всілякий спосіб”.
Гумор до 1989 року можна умовно поділити на два періоди: період до 1965 року, коли за жарт з банальним політичним підтекстом можна було отримати роки ув’язнення, і період після 1965 року, який вирізнявся великою винахідливістю та різноманітністю. Гумор до 1989 року також можна поділити на державний, офіційний та неофіційний. Йоан Т. Морар також згадував про офіційний гумор: “У трудовиків були агітбригади, вони змагалися між собою і висміювали тих, хто не підкорявся законам і правилам. Один рядок з куплету агітбригади, який я бачив по телевізору, звучав так: “Бо з роботи черпає свої сили/Будівельний трест “Дева””. Ще був дурний гумор з рекламних оголошень. У Румунії випускали два типи пилососів: “Практик” та “Ідеал”. І реклама для обох була такою: “Пилосос “Практик” – ідеальний, а “Ідеал” – практичний”.
Журнал “Урзіка” (укр. «Кропива»), однак, був успішним у ті роки і був віднесений до категорії державного гумору, тобто дозволеного. Йоан Т. Морар: “Був журнал «Урзіка», який висміював офіціантів, тещ, перукарів, довговолосих. Оскільки думав, що Чаушеску ніколи не помре, я хотів працювати у редакції цього журналу, оскільки працював у журналі “Студентське життя”. У журналі “Урзіка” Чаушеску ніколи не був на обкладинці і про нього ніколи не писали. Хтось одного разу спробував написати текст до 40-річчя “нового” румунського гумору. І йому сказали: “Ми цим не займаємося”.
Випадки студентських художніх бригад, діяльність яких була дозволена університетським керівництвом, були тими, в яких гумор був неоднозначно спрямований. Підтекст, жести учасників, які виходили на сцену, та інтонації в їхніх голосах надавали, здавалося б, безневинним жартам політичного забарвлення. А відверті політичні жарти були неофіційним гумором. Йоан Т. Морар: “До категорії жартів і забороненого гумору належали політичні жарти, хоча, можливо, іноді деякі жарти були для перевірки груп. Жарти були способом встановлення зв’язків, вони часто були кодом. Ми розповідали анекдоти, перевіряючи своє оточення, тому що це часто стосувалося того, чи ти смієшся з анекдотів, чи розповідаєш анекдоти”.
До 1989 року неофіційний румунський гумор мав колективного героя – Буле. Невідомо, хто його вигадав, але з точки зору того, що він пережив, всесвітом Були могла бути лише Румунія 1980-х років. Йоан Т. Морар: “Це врятувало румунський народ, бо сміх – це рятівник, так це почуття гумору, вміння жартувати, створювати анекдоти для зняття напруги, яке ми всі відчували. Одним з наших ментальних рятівників був персонаж Буле (у перекладі Бульбашка (свого роду – дурень), який також зник після Революції. Хто ще жартує про Буле сьогодні? Хто такий Буле, звідки він походить? Я думаю, що Буле був тим, хто вирішував усі проблеми. Буле також мислитель, він також дурень системи, він також той, хто страждає, він також той, хто не розуміє реалій”.
Румунський гумор до 1989 року був таким, який можна зрозуміти лише в контексті тих років. Для майбутніх поколінь він потребуватиме історичних пояснень.
