Гендерні стереотипи в літературі та освіті

Наявні надалі в економіках і суспільствах ЄС, гендерні нерівності на ринку праці є результатом, чимало разів, стереотипів поширених в громадах, до яких ми належимо.

Christine Leșcu, 28.01.2015, 04:04

Наявні надалі в економіках і суспільствах ЄС, гендерні нерівності на ринку праці є результатом, чимало разів, стереотипів поширених в громадах, до яких ми належимо. Як виникають стереотипи, якими ми представляємо ролі жінок і чоловіків у суспільстві? Чи розвиваються вони за допомогою школи і певних культурних зразків? На ці запитання намагалося відповісти дослідження про гендерні стереотипи в румунській культурі та повсякденному житті, в рамках проекту “Інтеграція та просування жінок на ринку праці”.

Розроблене Фондом відкритого суспільства за європейські кошти, дослідження зосереджено на чотири області – кіно, театр, література та засоби масової інформації – і прагнуло перевірити гіпотезу чи гендерні стереотипії або ті, пов’язанні з жіночністю, мають культурну основу. Про висновки дослідження дізнаємося від Мірчі Васілеску, голови Фонду відкритого суспільства: “В цілому, ми виходили з ідеї, що наше уявлення про те як ми бачимо жінок і жіночність основується на “культурній спадщині”. Звичайно, ЗМІ мають велике значення, особливо щодо їх впливу, тому що вони продовжують мислення в стереотипах, використовують певні стереотипії про жінок, щоб збільшити аудиторію. Я маю на увазі, зокрема, таблоїдні засоби масової інформації.”

Окрім засобів масової інформації, освіта, здається, у свою чергу, є джерелом стереотипів, іноді навіть шляхом аналізу літературних творів, запропонованих учням. Мірча Васілеску, цього разу як критик та історик літератури, вивчав, як саме описують в школах жіночі літературні персонажі: “Я перевірив, як саме описують цих персонажів у шкільній та позашкільній літературі, тобто в підручниках та літературних збірниках, які пропонують вже готові літературні огляди. Ці есе показують, насправді, яким чином описують ці огляди жінку, у повному обсязі загальних рис. І тоді постає запитання, чи, випускники школи, пересічні люди не починають застосовувати в реальному житті ідеї про деякі жіночі персонажі в стереотипному мисленні.”

Відповідь позитивна, хоча найчастіше інтерпретації запропоновані підручниками про жіночі персонажі не є точними, ані сприятливими щодо цих символів або жінок, які вони уособлюють. Певні жіночі «прототипи» були, в останні роки, утверджені в засобах масової інформації, зокрема, у певних розважальних телепередачах. Зараз, таблоїдні телебачення “створили” новий тип жінки, яка допомагає ведучим розважальних шоу розвеселити телеглядачів. Продовжуючи нібито інший гендерний стереотип, ані в “серйозних” телепередачах не беруть участь багато жінок. Мірча Васілеску: “Дуже мало жінок запрошують брати участь в телевізійних ток-шоу на політичні чи соціальні теми. Чимало жінок запрошують в якості експертів у певних областях. І, як правило, продюсери ток-шоу запрошують тих самих жінок, які походять з політичного середовища”.

Не тільки за допомогою школи чи телевізійних шоу передаються гендерні стереотипи, а й повчаннями батьків ще з раннього дитинства. Лівія Аніношану, координатор Центру партнерства заради рівності – партнер у проекті «Інтеграція та просування жінок на ринку праці, – вважає, що за допомогою соціалізації, діти навчаються дуже рано, яким є справжнє місце жінок і чоловіків у суспільстві: “Ми рекомендуємо певні емоції хлопчикам, і не рекомендуємо інші. Подібно поступаємо з дівчатками. Хлопчикам завжди кажемо: “Не плач, ти не дівчинка.” Для хлопців, ще з раннього дитинства, емоційна мова обмежена. Їм дозволено висловлювати негативні емоції гнівом, їм майже не дозволяємо показувати емоції, страх. Дівчаток, натомість, ми не заохочуємо висловлювати гнів, казати “ні” або ставити чіткі барєри. Дозволяємо їм, однак, бути крихкими. Спрямовуємо дітей до ролей, які вони повинні виконувати в суспільстві, тобто навчаємо хлопчиків бути сильними, і дівчат слабкими.”

Диференційовані іграшки також відіграють свою роль у поведінці. Лівія Аніношану: “У будь-якому великому магазині маємо полиці для дівчаток, і полиці для хлопчиків. На полицях для дівчаток, яких ми впізнаємо за різким рожевим кольором, бачимо іграшки, які копіюють ту роль, яку вони пізніше мають зіграти у суспільстві: міні-кухні, пральні машини, мініатюрна праска. Для хлопчиків виставлені ігри, які дозволяють дослідження космосу, автомобілі, зброя … Маємо відносно малу кількість ігор, нейтральних з точки зору статі. Я думаю, що є багато прикладів ситуацій, коли діти хотіли вибрати щось інше. Працюючи із вчителями, ми запримітили, що люди сильно побоюються, наприклад, тієї ситуації коли хлопчики мають інші уподобання, коли їм подобається гратися з ляльками або гратися разом з дівчатками з ляльками. Ця ситуація є приводом для побоювань серед дорослих. Цю поведінку хлопчиків батьки майже в мить виправляють.“

Можливо, виправити треба ставлення дорослих, вважають експерти гендерної рівності. Дітей не слід виховувати відповідно до гендерних фільтрів, а заохочувати випробувати і намагатися справлятися із широким діапазоном можливих ситуацій.