Іван Франко і Румунія
Недавно в Румунії побачив світ другий том книги “Всесвіт усного і писаного слова. Автор книги професор українського відділення Бухарестського університету та видатний український фольклорист Румунії Іван Ребошапка.
România Internațional, 22.07.2014, 00:04
Недавно в Румунії побачив світ другий том книги “Всесвіт усного і писаного слова.” Автор книги професор українського відділення Бухарестського університету та видатний український фольклорист Румунії Іван Ребошапка. Упродовж часу він надрукував такі книги:”Народні співанки” (1969 р.), “Ой у саду-винограду” (обрядові величальні пісні, 1971 р.), “Відгомони віків” (епічні пісні,1974 р.), “Народження символу. Аспекти взаємодії обряду та обрядової поезії”, 1975), “Оленський цвіт” (народна проза, 1978 р.), “Доробок поколінь” (пісенна монографія с. Негостина, 1982 р.), “Вінок року” (поезія рокової обрядовості, 2002 р.). Всесвіт усного і писаного слова. Книга І. Фольклористичні розвідки, статті, рецензії. Персоналії (2010).
Професор І. Ребошапка рорзповідає, що містить ця книга: “Всесвіт усного і писаного слова – це другий том статей, розвідок, інтерв’ю в яких досліджуються різні аспекти літературознаства як суто українського, так і порівняльного, румунсько-українського. Я думаю, що як хтось висловився в Україні і думка з боку має теж свою вагу, бо справи можна бачити під іншим кутом зору, і може трохи оригінальним, не таким протертим і збаналізованим. У томі є різні аспекти, які стосуються уккраїнських письменників як таких, їхньої лабораторії, як поставали певні твори. Наприклад твори О. Кобилянської. Є порівняння, які не проводились, я думаю, ні в нас, ні в Україні. Про певні подібності між творами М. Емінеску та П. Грабовського. Там є і аспекти типологічні, але й генетичні. Пісня про сорочку, яу переклав Франко з англійсього поета, а Емінеску переоспівав цю тему виходячи теж з англійського оригіналу. Інший розділ стосується абсорбції шевченківських мотивів. Тобто, як саме, і на кого впливав Шевченко. Я зайнявся в цьому томі, зокрема, про уплив Шевченка на болгарського класика Любена Каравелова. У цьому томі містяться інтерв’ю, які я взяв багатьом нашим літературознавцям, україністам з Румунії, а також і румунскьим, у перекладі на українську мову. Там є цікаві речі покійного мого колеги, студента, професора і академика Дана Хорії Мазілу, пані М. Л. Куцюк і інші. Є також рецензії на різні твори, які мені здались цікавими.”
Ця книга містить і статтю “І. Франко і Румунія”, про яку розповідає І Ребошапка: “Ця стаття, пішла від франківського симпозіуму, який пройшов у нас у Бухарестському університеті. У статті тільки накреслено, або вичислено аспкти, які ще далеко не досліджені під цим кутом зору. Є здогади, що Франко знав румунську мову. Я якось дочитувався про це і не знайшов джерела певні, але з того, як Франко використовує певні слова і вирази, які походять з румунської мови, воно може підтвердити цю річ. Він був зацікавлений румунською літературою. У його зацікавленнях є давня румунська література. У певний час він цікавився знайти кореспондентів з Румунії, які б писали до українських журналів про румунську культуру та літературу, і навпаки, щоб можна було розповсюджувати укроаїнську літературу в Румунії, але це йому не вдалось здійснити. Варто сказати, що Франко взагалі відомий в Румунії. Він став відомішим завдяки перекладам, які зробив останніми роками, покійний на жаль, румунський поет Іон Ковач. Він видав три збірки віршів і переклав найголовніші його поеми. До речі, критичних статей йому присвятили й інші румунські дослідники, як наприклад, професор університету Корнел Барборіке. Франко дав до роботи, як сказав Б. Тихолоз з Львівського університету, багатоьом людям, нам усім. Франко знаходиться на перехресті віків. Його будуть ще дового досліджувати в Україні.”
У Румунії творчість Івана Франка починає ставати відомою після Другої світової війни. Один з перших моментів інтенсивної популяризації, особливо прози класика української літератури, здійснився широкими заходами, проведеними згідно з рішенням ЮНЕСКО, з нагоди 100- річчя від дня народження Івана Франка в рамках “Декади української літератури і мистецтва України” (1956).
