Трагедія штучного голоду на території СРСР в архівах Румунії

У середу 12 грудня 2012 р., в приміщенні Національного інституту з вивчення тоталітаризму (НІВТ) відбулася конференція на тему “Перший голод в Україні і в Радянській Росії, 1919-1923 рр., проведена румунським дипломатом Вадимом Гузуном.

Василь Каптару, 27.03.2012, 10:00

У середу 12 грудня 2012 р., в приміщенні Національного інституту з вивчення тоталітаризму (НІВТ) відбулася конференція на тему “Перший голод в Україні і в Радянській Росії, 1919-1923 рр.”, проведена румунським дипломатом Вадимом Гузуном, який презентував і свою останню книгу “Голодуюча Росія: європейські гуманітарні дії в документах з румунських архівів, 1919-1923 рр.”

Захід є продовженням дебатів на тему голоду в колишньому радянському просторі, як політичного інструменту з внутрішніми та зовнішніми наслідками, дебати, що були початі в 2011 році в університетських центрах Румунії та Р.Молдови. У третьому томі з циклу “Східні справи”, В. Гузун зібрав оригінальні документи, в яких ідеться про перший голодомор в колишньому СРСР, гуманітарну катастрофу, яка досягла свого піку в 1921 – 1922 роках і забрала життя 5 мільйонів людей.

У книзі представлені перші заходи радянізації, масові репресії, бессарабське та українське питання та проблеми румунсько-радянських відносин, а також проаналізовані передумови, що призвели до голодомору, такі як громадянська війна, метеорологічні явища, економічна стагнація тощо. Матеріали, знайдені Вадимом Гузуном в Архівах МЗС і Національному архіві Румунії складаються з дипломатичних доповідей, таємних повідомлень секретних служб і газетних статей на тему міжнародної гуманітарної допомоги, з наголосом на європейську. Документи показують, політичні та природні причини трагедії у загальному контексті драматичного процесу встановлення комуністичного режиму на сході від Румунії.

На конференції були присутні відомі історики, дипломати, журналісти, інші особи, зацікавлені історією СРСР і радянсько-румунськими відносинами. Серед них і український дипломат та історик, Радник-посланник Посольства України в Румунії Теофіл Рендюк. Ми поцікавилися його думкою про дослідження Вадима Гузуна: “Мені, як історику дуже імпонує те, що автор підійшов дуже сміливо до тлумачення і до презентації проблематики голоду в Радянській Росії і в Україні зокрема, розширюючи традиційні хронологічні рамки. Цього разу, як випливає з назви книги, автор говорить про явище голодомору або голоду на радянському просторі в період 1919-1923 роки. Імпонує також те, що в цій збірці документів дуже широко представлена Україна в контексті загального радянського простору того періоду. Я навіть підрахував, що в іменному географічному покажчику лише назва Україна фігурує 152 рази, тобто вона знаходиться на 152 сторінках, а це означає, що тематика України представлена на належному рівні. Крім того тут безперечно є назви наших міст і сіл, як Київ, Харків, Одеса, що свідчить про те, що українська тематика в цій збірці представлена дуже добре.”

Цікавим є те, що автор книги говорить про початки голодомору на території колишньої Російської імперії ще в 1919 році, тобто в роки боротьби українського народу за незалежність. З огляду на те, що Вадим Гузун назвав один із розділів книги “Стратегічне значення українського зерна” для більшовиків, ми запитали його чи вплинув цей аспект на боротьбу українців з більшовицькою Росією за незалежність. “Коли говоримо про стратегічне значення України для Росії, слід підкреслити особливу роль аграргного, точніше харчового питання, як важливий аспект стратегічних планів з поширення контролю більшовицької Росії на території, що належали молодій українській державі, визнаної країнами Західної Європи, але ніколи не визнаної Кремлем. Чому стратегічне значення? Тому що в умовах голоду, в умовах репресивної політики з вилучення у населення всіх харчових ресурсів, вони були необхідні для забезпечення виживання більшовицького режиму, зокрема утримання величезного репресивного апарату – армії, НКВС – який би контролював, підпорядковував території і поширював радянські цінності в інших регіонах. Ці ресурси були майже вичерпані в Росії, у Надволжі, в інших регіонах, що перебували під контролем більшовицької Росії, і тоді єдиним рішенням залишалося розширення і пошук ресурсів на прилеглих територіях, а найближчою з них була Україна. Ви запитали, чи це вплинуло якось на боротьбу українців за незалежність? Можу сказати, що, з цього погляду, не лише гуманітарного, а й з військово-стратегічного, харчовий фактор виявився одним з найтрагічніших для українців. Ставка була настільки великою, що Україна мала бути завойована будь-якою ціною.”