Історія собак-рятувальників

Катастрофа, спричинена землетрусом у Туреччині, знову стимулювала прояви солідарності. Румунія взяла участь із рятувальними командами, деякі з них із парами собак-рятувальників, бо розшукові собаки є найефективнішим способом пошуку людей під завалами.

Ana-Maria Cononovici, 14.03.2023, 05:08

Катастрофа,
спричинена землетрусом у Туреччині,
знову стимулювала прояви
солідарності. Румунія
взяла участь із рятувальними командами,
деякі з них із парами собак-рятувальників,
оскільки розшукові
собаки є найефективнішим способом
пошуку людей під завалами.

Оана
Чора, голова Асоціації
собак-рятувальників Трансільванія,
була в Туреччині з однією з команд
рятувальників і розповіла нам історію
розшукових собак: «Історія собак починається з людей, які
є їхніми партнерами. По суті, наша
організація, яка є волонтерською,
об’єднує волонтерів, які хочуть
підготувати своїх собак до
пошуково-рятувальної роботи. Бо кожен наш волонтер приходить зі своїм
собакою. Деяких собак почали дресирувати
з семи-восьми тижнів, інших пізніше, з
моменту звернення до нашої асоціації.
Наприклад, для собаки, з якою я поїхала
до Туреччини, Діно, все почалося з того
моменту, як він прийшов до нас додому, приблизно
в сім тижнів, очевидно, ми знали, що
хочемо з ним робити. Він також прийшов як подарунок від іншого товариша по
команді, і було цілком очевидно, що саме
цим і буде займатися».

Ми
запитали Оану Чору, якою має бути собака,
щоб бути придатним для пошуково-рятувальної
діяльності: «Не йдеться
обов’язково про конкретну породу, а
про тип собаки. Наприклад, якщо порівняти
з тими, хто працює в надзвичайних
ситуаціях, з пожежниками, то
вони також повинні
відповідати певним фізичним критеріям,
іншим критеріям концентрації, мотивації,
щоб мати можливість брати участь у таких
заходах. З точки зору його нюхових
можливостей, майже будь-яка собака може
відповідати цим критеріям, але є також
деякі критерії, пов’язані з рухливістю
собаки, її
спритністю. Якщо мова йде про пошук
під завалами, то
нам потрібна спритна собака, яка безпечна
в русі, на не дуже дружня,
так би мовити. Це має бути собака з
хорошим темпераментом, це має бути собака,
яка довіряє, має бути легко мотивованою, має бути дуже зацікавленою в тому, що ми
можемо їй подарувати взамін,
будь то іграшка чи їжа. У собаки повинна
бути мета. І тоді кожен
із собак шукає зниклу людину, щоб отримати
винагороду, яку зазвичай отримують
за таку діяльність. І маючи це на увазі,
собака шукає людину, яка є ключем до
винагороди».

Довгі
чергування, непередбачені умови, політ
на військовому літаку – це лише частина
випробувань рятувальників. Оана Чора
розповідає:
«Від відбуття
з дому до повернення все було випробуванням
для всіх нас,
чи ми говоримо про людей, чи про собак.
І з емоційної точки зору,
і що стосується
адаптації до всіх перешкод і всіх
ситуацій, в які ми потрапляли,
і, звичайно, фактичної роботи. Але я
вважаю, що цим було найпростіше управляти.
Ми точно
розуміли, що нам
потрібно зробити. Інші речі мали більший
вплив, речі, до яких ми не змогли
особливо підготуватися. В тому
числі перевезення
військовим літаком, який, очевидно, не
можна порівняти
з комерційним літаком. Так
само, як виглядали зони
розшуку,
той факт, що нам
потрібно було постійно стежити, де
паркуємо автомобіль,
де виходити
з цього,
куди вивести
собаку, бо з-під
будь-якого авто міг
вискочити інший пес,
який охороняв, наприклад, той
автомобіль. Після цього
ми розуміли,
що в тому авто
живуть люди, а собака охороняє свою
сім’ю. Дуже, дуже багато речей, з
якими зазвичай не
зустрічаємо
на тренуваннях».

Оана
Чора розповіла
нам, скільки часу займає підготовка
собаки-рятувальника: «Собаку-рятувальника,
який б сягнув оперативного рівня, тобто
рівня, коли його можна
використовувати в пошуково-рятувальній
місії навіть простішої,
ніж та, що
була зараз
у Туреччині, що
була екстремальною місією, можна
підготувати за три, чотири
роки. Однак це багато в чому залежить
від людини, від її серйозності, від її
послідовності, собака не приходить на
тренування самим, і тоді людина повинна
підтримувати цю дисципліну та послідовність
у тренуванні. Ми, наприклад, як організація,
проводимо
тренування три рази
на тиждень, я маю на увазі
тренування з командою,
тобто по три-чотири
години щоразу.
Крім цього,
звісно, кожен із наших волонтерів має
працювати індивідуально з собакою,
незалежно від того, чи вони працюють
над мотивацією, дисципліною, фізичним
станом, знову ж таки, аспектом, який
надзвичайно важливий для розшукової
собаки. Собака в хорошому
фізичному стані може виконувати навіть
складнішу місію, але якщо
його фізичний
стан не є чудовим, то
результат роботи може
бути неякісним».

Незважаючи
на те, що це був дуже складний і сумний
досвід, Оана Чора не
загубила свій оптимізм:
«Найбільш вражаючим у Туреччині було
побачити солідарність, яку викликала
ця катастрофа,
і те, як рятувальники з усього світу
мобілізувалися і поїхали туди допомагати.
Жодна країна, якою б добре вона не була
підготовлена в цій сфері, не може
впоратися з такою ситуацією
лише власними силами. Справді,
то була вражаюча
мобілізація і ми знаємо, що якщо, не дай
Бог! якби
щось подібне трапилося тут у
нас, то ми,
безперечно, отримали б таку ж підтримку
та професіоналізм усіх команд, які були
присутні в Туреччині. Я впевнена
у цьому».