Адріан Венчіке – про роль у фільмі «Новий рік, який так і не настав»
«Фільм, якого бракувало про Румунську революцію». Так охарактеризували французькі ЗМІ повнометражну стрічку Богдана Мурешану «Новий рік, який так і не настав».
Valentina Beleavski і Аліна Околот, 28.06.2025, 06:21
«Фільм, якого бракувало про Румунську революцію». Так охарактеризували французькі ЗМІ повнометражну стрічку Богдана Мурешану «Новий рік, який так і не настав». Фільм вийшов у румунський прокат у вересні 2024 року, а наприкінці квітня 2025 року його також показали в Західній Європі, зокрема у Франції та Бельгії.
Стрічка, відзначена десятками нагород на різних фестивалях, здобула перемогу в десятьох номінаціях Премії Ґопо-2025. Серед них – відзнака за найкращу чоловічу роль, яку Адріан Венчіке отримав за втілення образу Джелу. Ми поспілкувалися з актором про цю роль, про сам фільм, про здобуту нагороду, а також про реалії нашого сьогодення.
На початку розмови Адріан Венчіке звернувся до румунів з діаспори із закликом обов’язково переглянути стрічку. «Румуни, які живуть за кордоном, обов’язково мають піти подивитися цей фільм разом зі своїми дітьми та друзями, які там мешкають. Він дуже добре передає напругу тих часів, коли всі жили в страху, коли кожен день був ніби останнім і всі думали, що будь-коли їх можуть підслуховувати або з ними може трапитися щось погане. Стрічка показує сірий світ — реальність, до якої, чесно кажучи, я б не хотів повертатися, а також простір, в який дуже легко можна скотитися, якщо не бути обережним. Окрім реалій, які вона демонструє, це кінокартина з дуже сильними акторами, з історією, що привертає до себе увагу і містить кумедні моменти. Це гідний фільм, який варто подивитися всім.»
Ми маємо справу з особливими персонажами, адже кожен по-своєму займає позицію щодо режиму, не приймаючи свою долю, а намагаючись протистояти їй тим чи іншим способом, — пояснив Адріан Венчіке. Його персонаж, Джелу, — простий робітник, батько, який у відчаї намагається забрати з поштової скриньки листа, надісланого його сином, у якому той просить у Діда Мороза «смерті дядька Ніку», не знаючи, що це було прізвисько румунського диктатора Ніколає Чаушеску. Це, мабуть, одна з найбільш напружених історій у цьому фільмі. Адріан Венчіке розповів детальніше, як йому вдалося перевтілитися в свого героя. «Для цієї ролі мені просто довелося відкрити шухляду своєї пам’яті. Я добре знаю, що означає родина, яка тихо слухала Радіо Вільна Європа та шепотілася із сусідами. Такі спогади й досі живуть у моїй пам’яті. Для ролі Джелу я черпав натхнення з образу свого батька та інших сусідів, які міцно закарбувалися в моїй пам’яті. Я відчував ту непохитну авторитетність тата, який опинився в пастці системи. Я знав, що таке холод, як робити уроки при свічках, носити сірий одяг і жити у будинках, які не випромінювали тепла чи доброзичливості.»
Варто зазначити, що Адріан Венчіке найбільш відомий завдяки своїм комедійним ролям у телепроєктах і стендап-виступах. Ми запитали актора, як йому вдалося перейти до драматичного образу. «Ви ж знаєте ці слова: там, де багато світла — завжди є й тінь. Так само, де є комедія — поруч і драма. Особисто мені дуже близькі до душі драматичні ролі. Щоразу, коли випадає така нагода, я з радістю беруся за них. Сміливість у цьому випадку належить не стільки мені, скільки режисерові, який довірив мені цей образ і я щиро вдячний йому за це. Мені справді подобається драма, і я відчуваю, що маю внутрішню силу й далі втілювати такі ролі. Перехід до драми не став для мене складним — навпаки, це принесло велику радість. Я з нетерпінням чекав цієї можливості, адже з роками, займаючись імпровізацією, стендапом, пишучи й граючи комедії, я, без сумніву, накопичив внутрішній ресурс, який тепер можу втілювати в таких ролях. Драма відкриває зовсім інший вимір реалістичності, що вимагає глибшого й тоншого підходу.»
Це творче піднесення не було марним. Цього року Адріан Венчіке отримав Премію Ґопо за найкращу чоловічу роль. Ми запитали актора, що означає для нього ця нагорода. «Звичайно, я дуже радий, що отримав цю нагороду. Зрештою, це є визнанням прориву. Фільм вийшов саме в час виборів, які, на мою думку, були, можливо, найважливішими в історії нашої країни, тому це також зіграло свою роль. Мене дуже тішить, що стрічка зібрала велику аудиторію та отримала багато нагород на фестивалях. Але найголовніше — вона знайшла свого глядача.»
Насправді, цей фільм і нагорода набувають особливого значення, оскільки вони з’явилися в контексті надзвичайно напружених президентських виборів у Румунії. «Новий рік, який так і не настав» показав румунам, а також усьому світу, життя, до якого ніхто ніколи не хотів би повертатися.
