Марина Войка, головна героїня фільму «Нічні метелики»
У свої 89 років співачка Марина Войку залишається живою легендою румунської поп-музики, сповненою енергії та грайливості, яку демонструє у документальному фільмі Андрія Реуцу «Нічні метелики».
Коріна Сабеу і Василь Каптару, 21.02.2026, 07:38
У 89 років Марина Войку залишається чарівною та напрочуд молодою душею. «Нічні метелики», дебютний фільм Андрія Реуцу, пропонує інтимний погляд на її життя та енергію, а також роздуми про час, пам’ять і культурні історії поколінь, які нас формували. Піонерка румунської поп-музики та унікальний голос сучасної романтики, перед камерою вона стає більше, ніж музичною легендою: жива, грайлива й допитлива, надихаючи своєю свободою життя. Фільм знімався протягом трьох років невеликою командою і продовжує інтимну лінію короткометражного кіно Андрея Реуцу «Бухарест з висоти пташиного польоту» (2020).
Відібраний на Міжнародний фестиваль Трансильванія (TIFF), фільм об’єднав Марину Войку, Штефана Янчу та Ельвіру Дятку й має в основі особистий досвід режисера, який документував життя своєї бабусі з діагнозом хвороби Альцгеймера. Поза портретом артистки, «Нічні метелики» порушують важливу тему присутності літніх осіб на екрані – голосів, які рідко з’являються у сучасному кіно, але здатні зворушувати та надихати. Ми поговорили з Андреєм Реуцу про зустріч із Мариною Войку під час кастингу, про кіно як форму гри та інтуїції, а також як дослідження зв’язку між пам’яттю, крихкістю та життєвою енергією митця.
«Коли я побачив її на кастингу, сценарій до «Бухарест з висоти пташиного польоту» ще навіть не був написаний, але я вже знав, що мені знадобиться образ моєї бабусі у художньому фільмі. Мене вразила її схожість із нею, контраст між зовнішньою крихкістю та внутрішньою силою. У ній я знайшов багато якостей, притаманних моїй бабусі. Я створив достатньо матеріалу, щоб це працювало як невеличка історія, але водночас підходив до роботи майже як над документальним фільмом.
У цьому фільмі мене цікавило відчуття відірваності від дому людини, яка все життя любила своє місце і змушена залишити його заради шляху, що, здавалося, веде в нікуди. Щодо мого покоління, я вважаю, що ми привносимо нове бачення похилого віку, намагаючись знайти в ньому ігрові аспекти. Для мене кіно стало середовищем гри: текст, звук, зображення, актори – усі ці інструменти дарують радість, подібну до дитячої гри. І я вважаю, що це особливо важливо в галузі, де складно фінансувати проєкти: навіть якщо ресурсів обмаль, потрібно вміти користуватися тим, що маєш. Саме цей ігровий дух дозволяє не застрягати, нескінченно чекаючи фінансування».
Аби зберегти інтимність і близькість до персонажа Андрей Реуцу знімав кінострічку самостійно, перетворивши її на справжній «домашній фільм». «Я хотів розповісти цю історію без штучних ефектів, не приховуючи недоліки зйомки, бо саме вони надають їй автентичності. За цей час між мною і Мариною склалися довірчі стосунки та дружба. Я відкрив для себе не лише артистку, яку знав зі сцени та кінозйомки, а й людину, яка досі грається, сміється, кохає і залишається молодою душею», – зазначає режисер.
Ми поспілкувалися з Мариною Войку про мистецтво, заради якого вона зробила чимало пожертв, і про фільм «Нічні метелики», де вона виконує головну роль.
«Усе почалося після нашої співпраці над його першим фільмом, хоча тоді мені було непросто погодитися на запропоновану роль. Проте це був чудовий досвід, який багато чого мене навчив про кіно. Щодо нового фільму і співпраці з Андреєм Реуцу, чесно кажучи, я не очікувала такого вражаючого результату. Мене справді вразило те, що я побачила. Ймовірно, успіх фільму зумовлений і тим, що я вже довіряла Андрею, він став для мене дуже важливою людиною та справжнім другом. Щодо мого мистецтва, якщо мене запитують, для чого я знімаю фільми або для кого співаю, моя відповідь проста: для публіки. І я вважаю, що завдяки цьому фільму нам з Андреєм вдалося подарувати глядачам мистецтво таким, яким ми його відчуваємо».
Визначений естетикою «камп», фільм «Нічні метелики» створено з мінімальними ресурсами, але його сила походить від енергії Марини Войку та унікальних стосунків між режисером і головною героїнею.
