Бринкуш. Фотографія. Невидима майстерня
У Тиргу-Жіу відкрилася виставка «Бринкуш. Фотографія. Невидима майстерня», на якій представлено 33 оригінальні фотографії Константіна Бринкуша з колекції David Grob Gallery.
Штефан Бачу і Василь Каптару, 07.11.2026, 07:03
У 2026 році, проголошеному законом «Роком Константіна Бринкуша» з нагоди 150-річчя від дня народження видатного скульптора, у Румунії та за кордоном організували конференції й відкрили виставки, щоб вшанувати митця, який справив значний вплив на світове сучасне мистецтво. Саме тому з 22 до 26 жовтня в місті Тиргу-Жіу відбулася міжнародна конференція «Філософія форми», присвячена видатному румунському митцеві.
Константін Бринкуш народився 19 лютого 1876 року в селі Хобіца, неподалік від міста Тиргу-Жіу. У 1894–1902 роках він навчався у Школі мистецтв і ремесел у Крайові, а згодом – у Школі образотворчих мистецтв у Бухаресті. У 1905 році Бринкуш прибув до Парижа, де його помітив Огюст Роден. Після періоду навчання в майстерні Родена він створив свої перші скульптури у власній майстерні на Монпарнасі. У 1916 році митець облаштував майстерню на Емпас-Ронзен, де створював твори, відомі в усьому світі. Ще від часу прибуття до столиці Франції Константін Бринкуш захоплювався фотографією, а коли отримав фотоапарат, почав фотографувати власні скульптури.
На виставці «Бринкуш. Фотографія. Невидима майстерня», яка нещодавно відкрилася в Тиргу-Жіу, відвідувачі можуть побачити 33 оригінальні фотографії, зроблені Константіном Бринкушем і взяті з колекції David Grob Gallery. Спочатку митець фотографував свої роботи, намагаючись зібрати кошти на відливання в бронзі ескізів, виліплених із глини. Фотографії, представлені на виставці, були зроблені пізніше, переважно в майстерні, і відображають, як світло падало на скульптури та їхні п’єдестали.
Едуард Енаке, молодий дослідник творчості Константіна Бринкуша, уперше виступив куратором виставки й пояснив, чому митець захопився фотографією:
«Він багато експериментував, був великим прихильником фотографії, а в останні роки його фотографії вже не сприймаються як доповнення до скульптури, а радше стають самостійними витворами мистецтва. Оскільки ми задумали виставку як подорож у світ Бринкуша, то почали з входу до його будинку, а саме з поштової скриньки, що стояла біля входу. Фотографія анонімна, і невідомо, хто її зробив. Далі ми потрапляємо до зони автопортретів.
У певний момент Бринкуш перестав дозволяти іншим фотографувати його скульптури й облаштував невеличку фотолабораторію в кутку майстерні. Він побілив її, щоб вона загубилася, зникла, стала невидимою в його білій майстерні. У тій темній кімнаті збереглося кілька сотень негативів у Центрі Помпіду в Парижі та понад 1500 фотографій.
Васіле Джорджеску Палеолог, який знав Бринкуша, написав, мабуть, найпрекрасніше про те, що Бринкуш ліпив світлом. І я вважаю, що тут це очевидно. Фотографії Бринкуша – єдине місце, де досі збереглися певні експерименти, які він проводив. Це, мабуть, єдиний спосіб, у який Бринкуш, що не пояснював своїх робіт, розповідає нам про власну скульптуру.
За допомогою фотографії він показав нам, як хоче, щоб ми бачили його твори, як хоче, щоб їх експонували й освітлювали, і, більше того, як хоче, щоб їх інтерпретували. Адже він створив дуже багато композицій та інсталяцій із груп скульптур і окремих творів».
Едуард Енаке – учень Дойни Лемні, історикині мистецтва та дослідниці, яка спеціалізується на творчості Константіна Бринкуша, – розповідає, що один із розділів виставки «Бринкуш. Фотографія. Невидима майстерня» в Тиргу-Жіу присвячений автопортретам митця.
«Перший розділ виставки присвячений автопортретам, а в центрі, між трьома автопортретами, розміщено документ. Це заява на отримання паспорта, яку Бринкуш подав у 1933 році до Посольства Румунії в Парижі. Цей документ дає змогу побачити, яким його сприймали інші. Тут також є опис, складений співробітником посольства, який охарактеризував Бринкуша як, на перший погляд, звичайного чоловіка середнього зросту, з карими очима та сивим волоссям. І ось тут, мабуть, єдиний момент у всій виставці, коли ми бачимо Бринкуша очима інших – як звичайного громадянина, який подає заяву на отримання паспорта.
В інших випадках – на автопортретах та інших фотографіях – Бринкуш постає перед нами таким, яким хотів, щоб його бачили, і яким, можливо, навіть хотів, щоб його запам’ятали, адже він дуже добре усвідомлював власну важливість і значення для нащадків.
Історія Бринкуша та фотографії починається у 1914 році, коли під час своєї першої персональної виставки в Нью-Йорку, у галереї Альфреда Стігліца, він написав останньому, що фотограф дуже погано обробив відбитки. Бринкуш заявив, що відтепер сам займатиметься фотографією та самостійно фотографуватиме свої роботи.
Пізніше Ман Рей допоміг йому придбати фотоапарат і штатив і навіть запропонував відправити негативи до фотолабораторії. Бринкуш був майстром на всі руки, як часто зазначає Дойна Лемня, і наполягав на тому, щоб проявляти фотографії самостійно. Він створив власну темну кімнату та фотолабораторію».
Майстерню Константіна Бринкуша в Парижі відтворено на основі фотографій, залишених видатним румунським скульптором. Бринкуш заповів французькій державі близько 700 негативів і понад 1500 фотографій.
