Емілія Добрін, лауратка премії «За всю діяльність»
Після того, як акторка Емілія Добрін була удостоєна премією «За всю діяльність» на 24-му Трансільванському міжнародному кінофестивалі, вона також отримала нагороду «За відмінність» на фестивалі «Румунські кіновечори» у Яссах.
Ана-Марія Кононовіч і Христина Штірбець, 01.11.2025, 09:02
Після того, як акторка Емілія Добрін була удостоєна премією «За всю діяльність» на 24-му Трансільванському міжнародному кінофестивалі, вона також отримала нагороду «За відмінність» на фестивалі «Румунські кіновечори» у Яссах, присвяченому жінкам, які дарують голос, колір та сміливість кіно, театру та музиці. Перші появи Емілії Добрін у кіно відбулися ще під час навчання в коледжі, з ролями у фільмі «Хворі тварини» (реж. Ніколае Бребан, 1970) та класичній комедії «Сьогодні ввечері ми танцюємо з родиною» (реж. Гео Сайзеску, 1971). У той же період вона познайомилася з режисером Александру Татосом, з яким розпочала довгострокову співпрацю, що втілилася в кількох його найвідоміших фільмах, таких як «Червоні яблука» (1975), «Мандрівки» (1978), «Послідовності» (1982) та «Секрет секретної зброї» (1988).
Після 1990 року Емілія Добрін продовжувала грати різні ролі в кіно, беручи участь у зйомках таких фільмів, як «Фурія» (реж. Раду Мунтян, 2002), «Японський пес» (реж. Тудор Крістіан Журджіу, 2013), «Ювілей» (реж. Дан Кішу, 2017) і нещодавно повернулася на великі екрани у багаторазово нагородженому фільмі «Новий рік, який так і не настав» (реж. Богдан Мурешану) та експериментальному документальному фільмі «Майя – Портрет руками» (реж. Александра Гуля). «Новий рік, який так і не настав», трагікомедія Богдана Мурешану, слідкує за долею шести персонажів, чиї шляхи перетинаються напередодні падіння комунізму, персонажів, які шукають нормальності та сенсу в світі, позначеному страхом та абсурдом. У цьому фільмі актриса Емілія Добрін грає Маргарету Дінку, чий будинок, розташований у районі Уран, має бути знесений для будівництва нового житлового кварталу. Це фактично один з останніх будинків, що не були знесені, і Маргарета мала нещастя покинути своє житло незадовго до Революції.
Емілія Добрін розповіла для Всесвітньої служби радіо Румунії про виклики, які поставила перед нею ця роль, та про зустрічі з публікою: «Для мене це було щось надзвичайне. Я вже казала це і повторюю, це було як вправа з екзорцизму. Це було те, що я відчувала під час зйомок, і я сподівалася, що вкладу туди все зло, яке я пережила, всю абсурдність, яку я пережила, як я вміла це зробити найкраще. І було чудово, що фільм мав гумор, хоча це фільм з трагічною історією. Ми говоримо про часи, від яких я не змогла повністю позбутися навіть у спогадах, це були події, які змусили мене усвідомити, що я не подолала повністю свій страх і жах тих часів. З усього акторського складу я єдина пережила весь комуністичний період. Це було дуже важко, я пережила і період Георге Георгіу-Дежа, тому той жорсткий комунізм вразив мене з самого початку».
Кінокаравана, присвячена просуванню фільму «Новий рік, який так і не настав», написаного, зрежисованого та спродюсованого Богданом Мурешану, проїхала кількома містами Румунії. Як пройшли зустрічі з глядачами, розповідає Емілія Добрін: «Ви уявляєте, я ніколи не думала, що колись відчую таке задоволення, таку радість. Я грала у фільмах, які зазнали важких випробувань у комуністичний період, які були показані лише два-три дні. Два з них були «Секвенції» та «Секрет секретної зброї». І тепер ця можливість зустрітися з людьми, поговорити з ними і мати їх так близько була чудовою. Але найбільше мене зворушили зустрічі з молоддю. І реакція моїх онуків мала для мене велике значення. Вони сказали мені, що після перегляду фільму були дуже налякані перспективою тих часів, їм було дуже важко повірити, що ми пережили таке. Вони майже не могли повірити, що те, що вони побачили у фільмі, сталося насправді, що будинки були зруйновані, що дитина могла радіти дерев’яному пеналу або апельсину. Однак на одній із зустрічей зі студентами було одне запитання, яке я не можу забути. Одна дівчина запитала мене, чи вважаю я, що румуни мають якусь генетичну схильність до покірності перед тоталітаризмом. Звичайно, моя відповідь була «ні, в жодному разі». Але це було дуже доречне, та водночас дуже болюче запитання.»
Паралельно зі своєю вражаючою діяльністю у світі кіно, Емілія Добрін продемонструвала свою акторську багатогранність у десятках незабутніх вистав, поставлених такими режисерами, як Александру Точілеску, Клаудіу Гога, Раду Афрім або Євджена Джебеляну. За роль Елени у виставі «Будинок з котами» режисера Раду Якобана вона отримала у 2016 році премію UNITER за найкращу жіночу роль у головній ролі.
