Жінка-письменниця у громадському просторі
Нещодавно в столичному книжковому магазині «Гуманітас Чішміджіу» відбулися дебати на тему «Жінка в громадському просторі». У продовження цієї теми ми спробували визначити умови й можливості жінки-письменниці в румунському громадському просторі.
Corina Sabău, 13.08.2016, 08:28
Нещодавно в столичному
книжковому магазині «Гуманітас Чішміджіу» відбулися дебати на тему «Жінка в
громадському просторі». Подія була
організована ПЕН-клубом Румунія. Гостями заходу були Магда Кирнеч, голова ПЕН-Румунія,
письменниці, журналістки й перекладачі Світлана Кирстян, Адіна Дініцою, Іоана
Билдя Константінеску та письменник, перекладач і журналіст Богдан Гіу.
За
підсумками дебатів, запропонованих ПЕН-Клубом Румунія, ми запросили Світлану
Кирстян та Адіну Дініцою розповісти про умови й можливості жінки-письменниці в
румунському громадському просторі. Світлана Кирстян є автором збірок віршів
Квітка лещат (видавництво Картя Роминяске, 2008 р.), відзначеної найважливішими румунськими літературними преміями,
та «Гравітація» (Видавництво Трей, 2015 р.), номінованої на премію Радіо Румунія
Културал та Культурна обсерваторія. Літературний критик, журналіст та
перекладач з французької, редактор «Культурної обсерваторії» Адіна Дініцою
співпрацює з такими публікаціями, як: Літературна Румунія, Стара дилема,
Дилеатика та з радіостанцією Радіо Румунія Културал. Вона є автором книги «Проза
Мірчі Неделчу. Сила літератури перед політикою та смертю» (видавництво Tracus
Arts, 2011 р.). Ми запитали цих двох письменниць, як вони оцінюють роль письменниць
у громадському просторі.
Світлана Кирстян: «Мені
прийшла на думку стаття, яку я нещодавно прочитала в «Scottish Pen», котра досі
не дає мені спокою, тому що там я знайшла певні дані. Коротше кажучи, використовуючи
дані й цитати, авторка статті приходить до висновку, що все що роблять чоловіки
є визначальним для всього людства, в той час як зроблене жінками залишається визначальним лише для жінок. Інакше кажучи, все, що
пишуть чоловіки, є представницьким для всього людства, в той час як те, що
пишемо ми, жінки, залишається репрезентативним лише для жінок. Авторка статті
посилається на конкретний випадок: письменниця, яка надіслала рукопис свого
твору на електронну пошту 100 редакторів. П’ятдесят повідомлень вона відправила
від свого імені, а інші 50 – від імені одного чоловіка. Як автор-жінка вона
отримала сім відповідей, а в другій ситуації – сімнадцять. Розсудіть самі, чи це
дійсно так.»
Адіна Дініцою: «Загалом,
літературна критика є сильною стороною в галузі літератури, літературні критики
у своїх розсудах про літературу й про визнання чи ні тексту, виконують і акт
культурної сили, встановлюючи собі певне місце в літературній ієрархії. Я
дебютувала з невинністю людини, яка пише про літературу, без критики, не
думаючи про ідентичність своєї статі. Я намагалася в той момент ігнорувати свою
стать, мені здавалося це природним, це перший крок на шляху до нормальності
критичного й літературного дискурсу. Я хочу, щоб ми почали говорити нормально,
як чоловіки й жінки, без необхідності для нас, жінок, боротися за справу, не
відчуваючи себе маргіналізованими навіть через те, що маємо надлишок політичної
коректності, коли перебуваємо в центрі уваги громадськості.»
Далі Адіна Дініцою розповіла
про втрату невинності моменту дебюту: «Після
дебюту я зрозуміла, що не все так просто. І була змушена усвідомити ідентичність
своєї статі, зрозуміла, що я жінка, а не тільки літературний критик, і що це
створює мені більші труднощі, ніж я думала. І тоді я не відчувала саме
маргіналізацію, але усвідомила той факт, що я літературний критик, але, в той
же час, маю й жіночу ідентичність, і що це ускладнює речі в громадському
просторі ідей і особливо в Румунії, яка має більш традиційний клімат. Я
прочитала на днях, що в 2015 році у європейському індексі статі Румунія
посіла останнє місце, йдеться про дослідження, проведене на європейському
рівні. І висновком було те, що весь ЄС ледь знаходиться на півдорозі в цій
боротьбі за гендерну рівність, за збалансоване громадське представництво між
жінками й чоловіками. Так що на даний момент мені як жінці потрібно боротися
більше, щоб моє слово стало почутим.»
Світлана Кирстян. «Я вважаю,
що навіть не потрібна маргіналізація. Достатньо накласти ярлик, тому що це дуже
тонка манера – я б назвала її навіть збоченою – щоб уникнути прямої
маргіналізації, проти якої набагато легше боротися. Йдеться про накладення
ярликів та упередження, поняття, з якими
ми діємо, які часто походять з області літературної критики, яка є зоною сили.»
Отже ми зараз лише почали
дискусії на цю тему, а для роздумів наведемо слова письменниці Міхаєли Урси в книзі
«Диван письменниці» (видавництво Limes, 2010 р.): «Дуже важливо побачити, чи, з
точки зору самооцінки, письменниці Румунії сприймають себе гармонійно чи
антагоністично, особливо якщо їм здається необхідним проблематизувати зв’язок
між своїм громадським та приватним існуванням, між художньою творчістю та
сімейним життям – відносини, як це можна буде побачити, із нескінченними
ускладненнями й нюансами.»
