Німці та радянські війська в Румунії під час Другої світової війни
Війни є однією з найогидніших форм деградації людини, а Друга світова війна досягла меж, які важко можна уявити.
Steliu Lambru, 26.02.2024, 08:15
Війни є однією з найогидніших форм деградації людини, а Друга світова війна досягла меж, які важко можна уявити. Це була війна, в якій найбільше постраждало цивільне населення, це була війна, після закінчення якої міжнародне право було суттєво змінено і відтворено, щоб покрити всі скоєні звірства. Проте переважна більшість зловживань і злочинів, яких зазнало цивільне населення, залишилися безкарними. Спогади цивільного населення про поведінку окупаційних військ залишалися позначеними їхнім індивідуальним досвідом і масштабністю їхніх страждань.
Румунія, як і інші країни Центральної та Східної Європи, мала нещастя пережити як німецьку, так і радянську військову окупацію під час Другої світової війни. Румуни та інші жителі Центральної Європи порівнювали німецьку та радянську поведінку і, загалом, німецьку поведінку розглядають як позитивну, а радянську – як негативну. Тогочасні спогади румунів, багато з яких підтверджуються архівними документами, про німців – це спогади про дружніх, справедливих, добрих людей, готових прийти на допомогу. Спогади про радянську владу, навпаки, негативні: агресивні, ірраціональні, егоїстичні люди. Центр усної історії Румунського товариства радіомовлення мав можливість записати свідчення тих, хто був очевидцем поведінки двох армій, з яких випливають те саме сприйняття.
Медичний працівник Петре Раду Даміан у 1999 році розповів, як у 1939 році його відправили до Кампіни, де розташувалися перші німецькі радіотехнічні війська. Окрім військової техніки, німці привезли з собою медичні машини та обладнання, які вразили Даміана: «І ми пішли туди, перед казармою стояв полковник, який командував підрозділом Панзере. Я вперше побачив великі банки, які були модними при лікуванні бленореї, та багато інших речей, яких я ніколи раніше не бачив. Мене прийняли в їх коло, це було для них великою радістю, і ми швидко подружилися з лікарем, який походив з Банату, але командиром був капітан. Співпраця була чудовою. Вони більше займалися медичними питаннями, такими як інтерпретації та аналізи, використовували лабораторії.»
Торговець Арістіде Йонеску у 2000 році згадував, як поводилися німецькі солдати, які жили в будинку його батьків у одному селі повіту Вилча: «У 1940 році, взимку, німецькі війська прийшли в країну, які мали атакувати Росію. У нашому селі їх розмістили в шкільних бараках. Німці були дуже дисципліновані, ні в кого з селян нічого не брали без оплати, а в нашому будинку, тобто в нашій бібліотеці був їх штаб. По сусідству у нас було дві прохідні кімнати, в тій, що ззаду, жив я, а в першій оселився німецький лейтенант. Проходячи через його кімнату, я побачив, що там був його годинник і деякі інші речі. Я завжди зачиняв свою кімнату, і тоді я зрозумів натяк і теж не зачинив її. Однієї ночі німецький підрозділ пішов далі. Близько 10-ї години до воріт нашого будинку під’їжджає мотоцикл, і мотоцикліст каже мені французькою мовою, що лейтенант, який жив у мене в хаті, випадково взяв подушку і відправив її мені назад.»
З 1944 року доля війни змінюється. Радянська влада прийшла як визволитель, але це було далеко не так. Петре Раду Даміан ствердив: «Коли прийшли росіяни, з’явилися банди мародерів, які, самі або по команді, не знаю, увійшли в наш провулок. Один з них, верхи на коні, якого він десь вкрав, з рушницею, заїхав до нас у двір і все говорив і говорив, що хоче, щоб я швидко зловив двох гусей. Він хотів, щоб я взяв їх на плече і відніс туди, де вони тимчасово жили. Прийшов пес і він стріляв за псом і встрілив його у хвіст. Він був п’яний, росіяни пили скрізь, стріляли з рушниць у винні бочки, робили багато всякої гидоти.»
Більш страхітними ніж пограбування були вбивства та зґвалтування. Арістіде Йонеску згадав випадок згвалтування, скоєного радянськими солдатами: «20 вересня 1944 року в нашому селі увійшли перші росіяни, троє, з кулеметами. Вони увійшли з боку Дрегашані, та ввійшли у перший будинок села до сім’ї Трікан, це були наші родичі. Дали їм їжу, дали їм випити, вони напилися, а потім стару 60 річну жінку, яка залишилася сама вдома зґвалтували прямо у дворі.»
Спогади румунів про поведінку німецької та радянської армій на румунській території під час Другої світової війни відомі досі. І вони залишаться такими, тому що історія не стирається і не забувається.
