Стародавні уявлення про Понт Евксинський
Чорне море здавна було не лише важливим морським шляхом, а й простором, який античні греки осмислювали через власні уявлення про цивілізацію, невідоме та інший світ.
Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 12.10.2026, 07:26
Чорне море – це море, через яке Румунія виходить у великий світ, море, через яке румунські кораблі та моряки досягають будь-якого меридіана. І сьогодні, як і в минулому, Чорне море є частиною цивілізаційного простору, описаного ще в давніх творах стародавніх греків, які споглядали його як здалеку, так і зблизька.
Історик, нумізмат та археолог Емануель Петак дослідив у Бібліотеці Румунської академії уявлення грецьких авторів про Чорне море.
«Ми, звісно, звикли до назви «Чорне море», але водночас і до назви «Понт Евксинський», що в перекладі означає Гостинне море. Але чи називали його протягом історії лише Понтом Евксинським, чи воно мало й інші назви? Його ще називали Понтом Аксинським, тобто Негостинним морем, як казав Піндар приблизно в середині V століття до н. е. Насправді вся суперечка та всі дискусії навколо назви Чорного моря пов’язані саме з цією опозицією між гостинним та негостинним морем. Спочатку море є негостинним, а потім стає гостинним, як це й відображає назва «Понт Евксинський.»
Речі, на які дивляться здалеку, означають одне, а зблизька – зовсім інше. Це нормальне людське ставлення, яке було притаманне й стародавнім грекам, – каже Емануель Петак. «Негостинне чи гостинне – з плином часу ми побачили, чому все склалося так чи інакше. Йдеться про протиставлення, яке, зрештою, є фундаментальним: між простором переходу та простором, який є населеним або ненаселеним, між цивілізованим і нецивілізованим простором, між простором, скажімо, пристосованим до класичного грецького світу та інтегрованим у нього Східним Середземномор’ям, або, навпаки, простором, пов’язаним із варварським світом і, насамперед, зі скіфським світом. І, власне, саме звідси бере початок уся ця протилежність.»
Спочатку греки поглянули на Чорне море здалеку, – каже Емануель Петак. «Античні літературні джерела, що згадують Чорне море, – це насамперед Піндар, а також Страбон у своїй географічній праці. Це два джерела, які розділяють приблизно 500 років: Піндар писав близько 462 р. до н. е., а Страбон – у першій половині I століття н. е. Терміни та образи, які вони використовують, є однаковими; не випадково Піндар згадує про аргонавтів – це ще одна міфічна тема, застосована до міфічного простору, яким було Чорне море для греків того часу. Піндар розповідає про аргонавтів, які дісталися гирла Понту Аксинського, тобто гирла Негостинного моря, гирла темного, негостинного простору, куди не варто заглиблюватися. Але водночас той самий Піндар використовує й термін «Евксин», «Евксинське море», як він каже, де Ахілл володів сяючим островом. Ми бачимо, що все це насправді стосується міфологічних та архаїчних елементів, до яких усі намагаються ставитися подібним чином.»
Чорне море було тоді для греків культурним символом, – зазначив Емануель Петак. «Згодом, звісно, утвердилося поняття «Понт Евксинський», і це не випадково. Це також було наслідком грецьких роздумів щодо цього простору та проникнення туди грецької цивілізації. Усе це дуже добре видно у Страбона, який розповідає, як люди тих часів, ще з давніх-давен, згадували про Понтійське море майже як про океан, розташований, очевидно, за Стовпами Геракла – це сучасний Атлантичний океан, у який греки не наважувалися запливати, і, отже, це був невідомий простір, дещо похмурий, населений усілякими демонами, які топили кораблі, і куди не варто було запливати. Приблизно таким же здавалося й Чорне море. Отже, Чорне море розглядається радше з точки зору грецької філософії та класичної грецької культури, ніж із суто географічної точки зору. Термін «Евксинський», запозичений грецькою мовою, походить, і це не випадково, з іранської, з перської, від слова «акссайна», що означало «темний» і «непривітний».»
З часом у погляді греків на Чорне море відбулася зміна. Емануель Петак: «Ми переходимо від цього негостинного моря, від цього темного, суворого, похмурого простору, про який ми знаємо небагато, до того гостинного моря, про яке говорить той самий Піндар, про яке говорить той самий Страбон і до якого ми звикли сьогодні. Страбон найкраще пояснює цю еволюцію, кажучи, що все змінилося тому, що іонійці заснували міста на західному узбережжі Чорного моря. І знову ми маємо концепцію та пояснення, які ведуть нас до класичної грецької філософії: місто, поліс – саме вони приносять цивілізацію у простір Чорного моря. Момент заснування там полісу – і ми говоримо про всі грецькі міста на західному узбережжі Чорного моря, від його півночі, скажімо, від Ольвії та Тирасу, аж до півдня, на сучасному болгарському узбережжі, – усі вони, по суті, приносять цивілізацію. Вони інтегрують Чорноморський простір у те, що до того часу було відоме лише у просторі Східного Середземномор’я, – у грецький цивілізаційний та культурний простір.»
Чорне море було частиною великого простору давньогрецької культури та цивілізації. Однак і місцеві народи також мали там своє історичне місце.
