Століття Конституції 1923 року

Перемога Антанти у Першій світовій війні, коаліції, до якої Румунія приєдналася з 1916 року, призвела до об'єднання територій, населених переважно румунами зі царської Росії та Австро-Угорщини з Королівством Румунія.

Steliu Lambru, 05.06.2023, 03:37

Перемога
Антанти у Першій світовій війні, коаліції, до якої Румунія приєдналася з 1916
року, призвела до об’єднання територій, населених переважно румунами зі царської Росії та Австро-Угорщини
з Королівством Румунія. У березні 1918 року Бессарабія або східна Молдова між
річками Прут і Дністер, анексована Росією в 1812 році, об’єдналася з Румунією, а в
листопаді і грудні Банат, Буковина і Трансільванія об’єдналися з Румунією. Утворене таким чином Королівство Великої Румунії було
новою конструкцією і набагато різноманітнішою, ніж та, що була раніше.

У 1866 році, після
сходження на престол Кароля Гогенцоллерна-Зігмарінгенського та прийняттям
першого основоположного акту румунської держави, розпочалася 125-річна
конституційна історія Румунії. Було прийнято щонайменше сім конституцій, кожна
з яких була вираженням іншого типу політичного режиму. Конституція 1866 року
була основоположною конституцією, конституція 1923 року – конституцією
об’єднання, а конституція 1938 року – конституцією режиму особистої влади
короля Кароля II. Наступні три конституції були конституціями
комуністичного режиму – 1948, 1952 і 1965 років. Остання, чинна до сьогодні,
була прийнята румунами в 1991 році і відновила демократичні цінності після
повалення комуністичного режиму в 1989 році.

Конституція
1923 року, опублікована 29 березня 1932 року в Офіційному віснику, є найвищою
формою румунського конституційного права. Її сторіччя повертає в нашу
колективну пам’ять найбільшу демократичну румунську державу, створену
наприкінці Першої світової війни, за яку пожертвували собою близько 500.000 румунів на чолі
зі своїми суверенами королем Фердинандом і королевою Марією. Румунська академія
та Посольство Італії в Бухаресті відзначили разом 100 років, що минули з того
часу. Президент Румунської академії, історик Іоан Аурел Поп,
висвітлив основні моменти конституційної історії Румунії, коментуючи історію
права ХІХ-го століття, яке заклало основи майбутньої румунської
держави: Румунія вже мала
конституцію від 1866 року, але, згідно загальній думці того часу, вона вже не відповідала реаліям після 1918
року. І про цей документ, який називався конституцією, в Румунії були
висловлені судження, які стали упередженнями. Дехто стверджував, що румуни
запізнилися з конституцією. Насправді, румуни мали конституцію в потрібний час,
як і більшість сучасних європейських держав. Італія мала власну конституцію в
1861 році під час об’єднання, прийнявши конституцію 1848 року після революції в
Палермо.

Конституційна
передісторія Румунії ХІХ століття цікава тим, що показує, як старі звичаї зникають, а
на їхнє місце приходять інші сучасні цінності. Однією з них була важливість
народного голосування. Йоан Аурел Поп: Як ми вчили в школі,
Конституція – це основний закон держави. Я б додав, сучасних держав, бо в
Середньовіччі не було конституцій, як би не хотілося декому відсунути час у
минуле. У Румунії Органічний регламент 1831-1832 років для Волощини та Молдови
або Леопольдинський диплом 1691 року для Трансільванії були запроваджені під
іноземним пануванням і мають лише конституційну цінність, вони не будучи
демократичним волевиявленням обраних представників румунського народу.
Конституція 1866 року була першою справжньою конституцією, створеною за
передовою європейською моделлю, бельгійською моделлю, і адаптованою до
румунських реалій в державі, яка щойно стала конституційною монархією.

19 століття
фактично закінчувалося в 1920-х роках ХХ століття, після Великої світової війни
1914-1918 років. Знову все змінювалося, і нові обставини виникнення Великої
Румунії призвели до народження нової Конституції: У 1918 році Румунія подвоїла своє населення і
збільшила свою територію, якщо бути оптимістами, не вдвічі, а майже втричі. Тож
виникла потреба в уніфікації та стандартизації, насамперед законодавчій. І
тільки Конституція могла це зробити. Наша Конституція від 1923 року, прийнята Парламентом,
була демократичною за стандартами демократії того часу, і я б додав, за
стандартами демократії країн Південно-Східної Європи. Документ проголошував
Румунію національною, унітарною, неподільною державою з невід’ємною територією.
Її прозвали Конституцією об’єднання, і вона проіснувала не дуже
довго.

На жаль,
Конституція 1923 року стала жертвою обидвох кривавих тоталітарних режимів фашизму та
комунізму. У 1938 році вона впала під ударами фашистських ідей, а в 1948 році,
щойно відновлена, була скасована комуністичним партійним режимом. Йоан Аурел Поп: Не минуло й двох десятиліть, як
у 1938 році Румунія отримала іншу конституцію. Потім, після Другої світової
війни, була знову офіційно прийнята конституція 1923 року, яка діяла до
офіційного встановлення комуністичного режиму в 1947 році. Послідували згодом
понад чотири десятиліття комуністичного правління, і нинішня конституція
Румунії, прийнята після 1989 року, з усіма її поправками, значною мірою зберегла
своїм змістом стару конституцію 1923 року. Це був документ, розроблений після
тривалого періоду обговорення, він символізував створення з точки зору
внутрішнього законодавства всієї Румунії, і він довів свою довговічність.

Конституція 1923
року знову з’явилася в 1989 році як основоположний документ демократії. Її
сторіччя сьогодні показує, що вона залишається в спадщині румунської правової
думки як еталонний документ.