Історія захисту дітей в Румунії
Дитина займає особливе місце в історії людства, будучи, по суті, актором і творцем історії, як і кожна людська істота. Але дитину завжди треба захищати.
Steliu Lambru, 28.11.2022, 08:28
Дитина займає особливе місце в
історії людства, будучи, по суті, актором і творцем історії, як і кожна людська
істота. Але дитину завжди треба захищати. Таким чином упродовж часу пересічні люди
або інституції, такі як церква в Середньовіччі, та держава і різні організаційні
заклади в сучасний період, взяли на себе роль захисту дітей.
Упродовж часу в румунському
середовищі також захищали дітей, подібно до геокультурних територій, що на
нього вплинули. У другій половині ХІХ століття сучасна держава взяла на себе
роль активного захисника дітей, засновуючи ясла, будинки опіки та дитячі
будинки для дітей-сиріт. До цих закладів приймали зокрема дітей-сиріт, покинутих,
бідних, безпритульних, тяжкохворих та невиліковно хворих дітей. Перший сучасний
заклад для захисту дітей у Румунії був відкритий у 1897 році, коли було
засновано Товариство соціальної допомоги Ясла імені Святої Екатерини.
Тут приймали бідних дітей, покинутих
дітей, молодих матерів-одиначок. Серед засновників цього закладу були Екатерина
Кантакузіно, дружина консервативного політика Георге Грігоре Кантакузіно, Ірина
Кантакузіно, їх донька, лікар Тома Йонеску. А мерія міста Бухарест подарувала
ділянку площею 20 тисяч квадратних метрів на півночі міста, біля нинішньої
Тріумфальної арки, на якій було побудовано сім будівель. До 1948 року, коли ясла
були націоналізовані комуністичним режимом, у благодійній установі перебували тисячі
дітей.
Оана Дрегулінеску, керівник
найновішого музейного проєкту в Румунії, Музею покинутих дітей, підкреслила
новаторську роль у захисті дітей, яку відіграли Ясли імені Святої Екатерини: «Правда,
що дитина дуже довгий час не займала привілейовану роль у сім’ї. Дітей було багато,
їх змалечку ставили працювати, не говоримо про експлуатацію, але все одно вони
повинні були мати певну роль у сім’ї. Їх треба було годувати, і тому діти повинні
були працювати за їжу. У документах, знайдених у Яслах імені Святої
Екатерини, зазначається, що у 1900 році в Румунії починається організований захист дітей. Ясла імені Святої Екатерини були
першими, які ствердили, що вже не приймають дітей тільки, щоб забезпечити їм житло, а їх усиновлювали з відповідними документами. Була створена система, якою за жінками, майбутніми соціальними працівниками, стежали, як вони годують дітей,
як їх виховують, почався певний контроль, щоб могти піклуватися дітьми у довгостроковій перспективі.»
Комуністичний режим, встановлений 6
березня 1945 року, приніс Румунії іншу суспільну реальність. Оскільки все
зазнало радикальної трансформації, а людина зазнала знущання найвищого рівня, захист дітей також зазнав збитків. Оана Дрегулінеску: «Настав комунізм,
і Чаушеску каже: ми хочемо міцних стосунків, ми хочемо все більше і більше
дітей, і видає указ 770, який забороняє контрацепцію, що призведе до бебі-буму, тобто спалаху народжуваності. Просто він не думав про здатність румунського народу
виховувати дітей. Народ був уже збіднілим, повинен був робити
всілякі економії, яких комуністична партія нав’язувала людям. Люди все більше
починають покидати своїх дітей, а румунська держава починає будувати все більше закладів
для дітей.»
Соціалістичне суспільство було
суспільством, у якому людина мала бути щасливою та досконалою. А до будь-якого
біологічного відхилення ставилися жорстоко. Оана Дрегулінеску: «Було певне сприйняття
про досконалість дитини в комунізмі. Дитина мала відповідати певним стандартам.
Усіх дітей, які не відповідали стандартам, а це могло означати абсолютно будь-що,
навіть косоокість, забирали в лікарні-будинки, які з часом через велику
кількість і через неготовність системи підтримувати цих дітей перетворювались на
місця знущання дітей. Саме це в 1989 році працівники західних телевізійних каналів, які відвідали
Румунію, бачили тут і жахалися тим, що нагадувало про Освенцима. Але це не було під час нацизму, а в 1989 році в Румунії, де у дитячих будинках
бачили дітей прив’язаних до ліжок, дітей, прив’язаних ланцюгами, дітей з якими нелюдсько
поводилися.»
Після 1989 року, коли в Румунії впав
комуністичний режим, захист дітей довелося відновити. Суспільство взяло на себе
всі зусилля. Оана Дрегулінеску: «Однак після 1989 року не відновилося все відразу.
Не відбувся раптовий перехід, не сталося так, що румунський народ раптово зрозумів ситуацію та почав мати ресурси для цих дітей. Навпаки це був тривалий процес. До 2004 року мало що змінилося, був важкий період до 2004 року, коли практично змінилося законодавство про захист дітей.»
Історія захисту дітей у Румунії
збігається зі своїм часом. А новий проєкт Музею покинутих дітей спонукає до
роздумів над проблемним минулим.
