Ситуація румунської преси поза межами країни

У країнах, що не належать до Європейського Союзу, в яких мешкають досить значні румунські громади, ще досі не застосовані механізми підтримки державою преси мовою національних меншин.

Corina Cristea, 11.10.2013, 14:09

У країнах, що не належать до Європейського Союзу, в яких мешкають досить значні румунські громади, ще досі не застосовані механізми підтримки державою преси мовою національних меншин, механізми, які б зосереджувалися на чітко виражених об’єктивних критеріях, застосованих рівноправно для всіх засобів масової інформації. У процесі фінансування преси ще існують дискримінаційні механізми внаслідок, яких підтримку одержують лише окремі видання, і це лише у разі проурядової видавничої політики з їхнього боку.

У звіті Міжнародного форуму журналістів Румунії щодо ситуації преси румунської діаспори були висловлені декілька цікавих ідей, одночасно у цьому документі знаходимо стислий аналіз окремих подій, які на думку авторів звіту характеризують скрутну ситуацію румунської преси в сусідніх країнах, де проживають значні румунські громади. Цей недавній звіт був представлений у Брюсселі під час обговорення розділу “Збереження румунської культури поза межами держави”, ініційованого європарламентарієм Норікою Ніколай. Вона уточнила, що у випадку Сербії можливо наполягатиме на необхідності початку переговорів щодо її приєднання до розділу “Культура” для реального поліпшення ситуації румунської меншини цієї зони: ”Що стосується Сербії, ситуація в якій засмучує мене у певній мірі, вважаю, що саме тепер є момент, коли необхідно вжити позитивних заходів щодо румунської громади. Якщо ми підтримуватимемо її й надалі необумовлено розпочати переговори, можливо у такому разі румунське населення зазнає й надалі дискримінаційного ставлення з боку сербської держави. На даний момент, обговорюється 23-тій розділ, а саме “Культура”. Зрозуміло, що я настоюватиму, писемно звертаючись до колег, щоб це обговорення було обумовлене реальним забов’язанням втілення у життя взятих на себе обов’язків Сербією”.

Ця заява румунського парламентарія мала місце в умовах, коли Белград не дотримався своїх зобов’язань щодо викладання, починаючи від 1 вересня румунської мови у школах Долини Тимоку, посилаючись на маніпуляторне дослідження щодо бажання румунських дітей вивчати рідну мову, створивши у такий спосіб навмисну плутанину. Послухаймо Норіку Ніколай: ”Нині існує упереджена, обтяжлива відповідь. У маніпуляційні анкеті з’явилася нова волоська мова. Безсумнівно, ця анкета була проведена серед населення, де румуни не становлять більшості, отже ця анкета усуває доступ румунських дітей Долини Тимоку до навчання рідної мови у школах. Це несправедливо, нечесний засіб, представлений у його маніпуляторській формі урядом Сербії на засіданні в Брюсселі”.

Незважаючи на те, що у Воєводині румунська меншина має пресу румунською мовою, у південно-східній частині Сербії, відома під назвою Долина Тимоку, ситуація та сама як і в попередні роки — тут немає жодного видання румунською мовою, а радіо і телепередачі румунською мовою не транслюються постійно. Румуни мешканці Долини Тимоку закидають урядовцям, що вони не мають доступу до інформації саме через відсутності телебачення та радіомовлення румунською мовою. Вони вимагають розв’язання сербським урядом цієї проблеми у такій же мірі, як це мало місце у Воєводині щодо національних меншин. Погана ситуація з цього приводу і в сепаратистському Придністровському регіоні Республіки Молдова, регіон у переважній більшості з румуномовним населенням, у якому немає преси румунською мовою, де будь-яке повідомлення здійснюється кирилицею. Поліна Купча, журналістка Кишинівського журналу “Націонал” стверджує: ”У Придністров’ї преса румунською мовою практично відсутня. Нерідко доступ румунських журналістів до Придністров’я обмежений на пропускному пункті Бендер-Тирасполь. Журналістам доводиться приховувати технічне оснащення, особливо журналістам телебачення, технічне оснащення, яких важко приховувати, і які змушені іноді звертатися по допомогу до човнярів. Внаслідок цього журналісти втрачають інтерес до подій, що мають місце у Придністровї.”

Передачі румунською мовою є проблемою, з якою стикаються також румуни з Чернівецьокї області, та України взагалі. Лише декілька щоденних хвилин трансляції, яка здійснюється саме тоді, коли люди на роботі, свідчать про те, що навіть у разі трансляції телепередач румунською мовою, що здійснюється за великими коштами, румунське населення зони практично відірване від країни батьківщини. Щодо ситуації в Угорщині, міжнародні комісії до складу яких входять представники численних закладів преси, в тому числі й закладів преси національних меншин, неодноразово наголошували на тому, що новий закон стосовно преси у значній мірі порушує свободу преси. У Болгарії, відмічають автори звіту, також немає радіо і телепередач, які б адресувалися румунській громаді.

Наголошуючи на важливості застосування рідної мови в адміністрації, у школах, як і на важливості доступу до інформації шляхом преси, Норіка Ніколай настоювала на необхідності реальної підтримки з боку бухарестської влади шляхом розробки на середній та довгостроковий періоди стратегії заохочення й підтримки культури та румунської ідентичності.