Українська хата в Тімішоарському музеї банатського села

Українська хата, що розташована на Алеї етнічних громад  Музею банатського села являє собою типове українське домогосподарство, збудоване з дерева, на фундаменті з річкового або кар'єрного каменю, поверх якого встановлені товсті ялинові балки...

Христина Манта, 21.07.2024, 06:40

Музей банатського села  був заснований у 1971 році в Тімішоарі, а його девізом є слова поета і філософа Лучіана Благи “Банат – це бароко румунської етнографії”. Відвідування цього закладу – це запрошення перенестися на кілька століть назад і зануритися у світ села, відкриваючи для себе сільську архітектуру, характерну для різних районів Банату, організацію будинку і повсякденну діяльність домогосподарства, традиції, цінності та спосіб життя.

Щоб потрапити до музею, вам доведеться залишити місто позаду, в прямому і переносному сенсі. Музей знаходиться на околиці міста і розташований у мальовничому місці: великий парк з віковими деревами, на краю якого є озеро з невеликим острівцем з дерев’яною альтанкою. Це дуже спокійне місце, і коли ви потрапляєте до музею під відкритим небом, здається, що час зупиняється. Сама брама музею здійснює цей перехід у світ села, будучи традиційно різьбленою дерев’яною брамою. Відразу праворуч від входу починається кругова доріжка, яка веде відвідувача повз усі будинки і господарства, що знаходяться в музеї. Центральним елементом музею є дерев’яна церква, навколо якої згруповані найважливіші установи села: школа, ратуша, корчма і народний дім (своєрідний будинок культури).

Дерев’яна церква є перлиною сільської церковної архітектури зі специфічним характером банатського регіону. Вона була побудована в 1746 році в селі Реметя Лунці, а потім перевезена в село Топла в 1807 році на возах, запряжених волами. У 1987 році її розібрали її  по частинах і перевезли до Музею банатського села, де в 1994-1996 роках відбудували у своєму первісному вигляді. Вона зведена з широких брусів типу «ластівчин хвіст» без цвяхів. Це одна з найстаріших церков у Банаті, яка діє і сьогодні, де проводяться богослужіння та весільні церемонії. Будинки в музеї були привезені з різних куточків Банату, і кожен з них має свою власну історію та архітектуру. Так, тут можна побачити будинки з етнографічних районів Валя Мурешулуй, Тіміш-Черна, Феджет, Караш Северін, Арад, Дета-Чякова.  Музей дуже добре організований, перед кожним будинком є пояснювальна табличка румунською та англійською мовами з описом його історії та архітектури. Інтер’єр будинків також можна відвідати. Тут виставлені народні тканини, прядки, ткацькі верстати, гончарні знаряддя, ткані вироби, розписні керамічні горщики і тарілки, меблі.

Музей банатського села можна відвідати самостійно або з фахівцем-екскурсоводом, який познайомить відвідувача з історією та традиціями Банату і оживить історію кожного будинку в музеї. За запитом можуть бути організовані тематичні екскурсії для дітей, які, як розповіла нам екскурсовод музею, із задоволенням дізнаються через ігри та розповіді, як жилося колись в селі. У музеї також є крамниця з виробами народних умільців, а також проводяться тимчасові виставки народного мистецтва. Неподалік музею знаходиться зоопарк та «Зелений ліс» – ідеальне місце для пікніків, прогулянок і велопрогулянок. У Музеї села часто проводяться ремісничі ярмарки, де відвідувачі можуть придбати традиційні гончарні вироби або продукти харчування безпосередньо від фермерів. Тут також проводяться фольклорні та етнографічні концерти і фестивалі, які є  можливістю послухати автентичну народну музику, побачити традиційні сільські танці та народні костюми. Особливою подією є Міжетнічний фестиваль – можливість познайомитися з традиціями етнічних громад Банату: угорців, словаків, німців, сербів, українців, чехів та багатьох інших. Також музей стає місцем проведення фестивалю “Плай” (з 2005 року проводиться щорічно у другий тиждень вересня) – три дні музики, мистецтва та мультикультуралізму, тобто театру, образотворчого мистецтва, книг, фотографії, кіно, майстер-класів на різні теми, різноманітних мистецьких форм, більш чи менш традиційних.

Ідея створення етнографічного музею під відкритим небом належить Йоахіму Мілої, колишньому директору Банатського музею у 1928-1940 роках. У 1928 році, після участі у відкритті Етнографічного музею Трансільванії в Клужі, він звернувся до муніципалітету з проханням про створення невеликого сільського музею на подвір’ї замку Хуніаде, що включав би дерев’яні церкви, хрести, які “становлять історичний та художній інтерес”, селянські будинки тощо. Його мрія збулася лише у 1967 році, коли музей отримав нинішню територію, на якій розгорнувся етнографічний музей під відкритим небом, відкритий для відвідувачів 20 серпня 1971 року. До 2000 року він функціонував як відділ Музею Банату, після чого став окремою установою при Повітовій раді Тіміш. З 2006 року відділ етнографії переїхав до Музею банатського села. Ті понад 13 тисяч предметів спадщини є об’єктом чотирьох великих колекцій: тканини (народний костюм та інтер’єрні тканини – килими, прокладки, рушники), ікони, мистецтво обробки дерева та кераміка. До них додаються предмети побуту з металу чи інших матеріалів, знаряддя праці та посуд, необхідні для давніх занять, а саме бджільництва, рибальства та полювання, предмети культу, народні маски, наївний живопис, статуетки, альбоми, іграшки.

З моменту відокремлення від Музею Банату було створено кілька проєктів, які відповідають специфіці музею, наприклад, Алея етнічних громад, яка має на меті створити зацікавленим відвідувачам уявлення про культуру та цивілізацію етнічних громад Банату. З 2000 року було відкрито Угорську хату, Німецьку хату, Словацьку хату, Українську хату, а нещодано і Сербську хату, і будуть побудовані інші репрезентативні одиниці, поки не будуть охоплені всі етнічні групи цього регіону. Паралельно, з 2000 року, у співпраці з Центром культури і мистецтва Тіміського повіту щороку в червні (перша неділя місяця) проводиться Фестиваль етнічних громад – захід, що має характер культурно-мистецької вистави, в якій кожна етнічна група демонструє свої традиції в одязі, гастрономії та музиці.

Українська громада в Банаті бере свій початок на початку 20-го століття, коли українці приїхали працювати в лісовому господарстві в села Зоріле, Копечеле, Корнуцел, Корнуцел де Банат, де вони утворили села. Після 1970 року багато етнічних українців з марамуреських та буковинських сіл викупили господарства емігрантів-німців, заселивши багато населених пунктів, які стали переважно українськими (Поганешти, Драгомірешти, Штюка, Реметя Міке, Бирсана та ін.).  Українська хата, що розташована на Алеї етнічних громад являє собою типове українське домогосподарство, збудоване з дерева, на фундаменті з річкового або кар’єрного каменю, поверх якого встановлені товсті ялинові балки. Стіни зроблені з ялицевої деревини, з’єднаної по кутах у вигляді “ластівчиного хвоста”. Будинок має відкритий ґанок, з якого через орнаментовані двері в місцевому стилі відвідувачі потрапляють у вестибюль, що забезпечує доступ як до вітальні, так і до гостьової кімнати. Горище використовується для зберігання різних побутових предметів та продуктів харчування. Більш високий дах полегшує стікання снігу, він побудований на дерев’яному каркасі і вкритий ґонтом. Будівля була передана музею у 2004 році.