Танцівниця Лізіка Кодряну в майстерні Бринкуша
Нещодавно Бухарестський Національний центр танцю організував захід присвячений маловідомій широкому загалу румунській танцівниці Лізіці Кодряну.
România Internațional, 24.01.2015, 04:38
У 1922 році Константін Бринкуш зробив танцювальний костюм для Лізіки Кодряну, поставив платівку з ”Гімнопедіями” Еріка Саті на грамофон і запросив її створити танець в його майстерні серед скульптур. Усе це було задокументовано Бринкушем на сімох світлинах, знятих фотоапаратом англійської фірми “Торнтон Пікард”. У 1996 р. режисер Корнел Міхалаке відтворив костюм Лізіки Кодряну на базі зображень з 1922 р. і запропонував танцівниці й хореографу Ваві Штефенеску зробити на перший погляд неможливе інсценування: відтворити танець, створений в майстерні скульптора під музику Саті.
Нещодавно Бухарестський Національний центр танцю організував захід присвячений саме танцівниці Лізіці Кодряну. Зустріч була організована в рамках програми ”Поза стінами” Бухарестського Національного центу танцю, ініційованої 2014 року з метою вийти за стіни свого осередку і провести дискусії на інші теми. Захід обєднав режисера Корнела Міхалаке, дослідницю Дойну Лемні та хореографа Ваву Штефенеску, а модератором дискусії став Ігор Мокану: ”Цю зустріч ми присвятили Лізіці Кодряну, тому що донедавна вона була майже невідомою танцівницею й хореографом в історії румунського танцю. Програма ”Поза стінами” поставила перед собою завдання пролити світло на маловідому історію танцю.”
Працюючи в 1995 р. над документальною стрічкою ”Бринкуш”, режисер Корнел Міхалаке відкрив для себе фотографії Лізіки Кодряну. Він звернувся до Джети Соломон з проханням відтворити костюм танцівниці, та до хореографа Вави Штефенеску – реконструювати танець Лізіки Кодряну. Хореограф Вава Штефенеску розповідає: ”Мені було десь 25 років. Я поняття не мала про реконструкцію і не уявляла собі, що в майбутньому мене так цікавитимуть фігури й реконструкція творінь та особистостей у світі танцю. І я не мала звідки знати, що завжди, коли щось досліджуєш, ти покладаєшся на “чорні діри”. Мене влаштовувало те, що я не мала дуже багато інформації, тому що так я змогла вигадувати і уявити собі надзвичайну та фантазійну особистість. А ще я була під лупою Корнела Міхалаке і мала орієнтир Еріка Саті. Я вже не кажу, що свято берегла костюм, оскільки мала враження, що я одягнена в скульптуру Бринкуша.”
Два роки тому видавництво ”Vellant” презентувало в Бухаресті книгу ”Лізіка Кодряну. Румунська танцівниця в паризькому авангарді”, яка вже була видана у Франції. Автором книги є Дойна Лемні, дослідник Національного музею сучасного мистецтва, паризького центру ”Помпіду”, яка особливу увагу в своїй роботі приділила Бринкушу, про якого написала чимало праць. Лізіку Кодряну вона відкрила для себе, звичайно ж, досліджуючи архів Бринкуша.
Заінтригована тим, що ніхто не знав, хто ця танцівниця, дослідниця почала шукати документи: ”Дослідження було досить складним, тому що на початку ХХ-го століття не існувало балетної школи, яку мала б закінчити Лізіка, і я не мала до кого звернутися. З того малого, що я мала, я спробувала розмотати нитку того життя, яке здалося мені цікавим ще з самого початку, тому що Бринкуш мав біля себе Лізіку та Іріну Кодряну — я повинна була їх зблизити, тому що вони, практично, прожили разом все життя. Тож я спробувала розмотати нитку цих двох життів, які здалися мені надзвичайно цікавими. Дві дуже сміливі особистості, які занурилися в пригоду у Парижі і, без стороньої підримки, зуміли відкрити двері майстерні Бринкуша. Гадаю, що це був найважливіший момент в їхньому житті, тому що завдяки цьому їм вдалося зробити себе відомими в колах паризького авангарду. Я досліджувала й декілька афіш, які мені показали син та онук Лізіки Кодряну. Оригінальні афіші, фотографії та дуже мало листів. А також два-три документи від Трістана Тцари. З цієї нагоди я знайшла Лізіку на одній із фотографії, що знаходиться в Нью-йоркському музеї сучасного мистецтва.”
Лізіка Кодряну мала дуже коротку карєру танцюристки і хореографа. Вона перервала свою діяльність в 1927 р., коли одружилася з блискучим французьким інтелектуалом Жаном Фонтенуа, за яким подалася в його місію в Китай. Шлюб не вдався і Лізіка повернулася до Парижа. Будучи винахідливою натурою, вона не оплакувала свою долю, а відкрила кабінет хатха-йоги під наглядом одного з найбільших фахівців йоги. Це був момент, коли на початку 30-их років в Парижі йога була в моді. Дойна Лемні: ”Син мене знеохочував, кажучи, що Лізіка не мала справжньої танцювальної карєри. І це дійсно було так. Вона зявилася, як метеорит. Танцювала особливо в майстерні Бринкуша і привернула увагу декількох дуже відомих артистів, серед яких і Соня Делоне, яка в той час робила костюми. Вона привернула й увагу Фернана Леже, але відмовилася носити створений ним костюм, тому що Леже робив костюми для балету. А Лізіка, потрапивши до Парижа, дуже швидко зрозуміла, що відбувається на артистичній сцені і облишила балет. Вона не відвідувала жодної балетної школи. Навпаки, пройшла курс циркового мистецтва… розмовляла з артистами… Вона, практично, увійшла в атмосферу творіння. Будучи артистичною та винахідливою людиною, вона займалися танцем у майстерні Бринкуша, якого це зачаровувало.”
Дойна Лемні розповіла, що її книга стала дуже популярною у Франції: ”Мої колеги з Центру ”Помпіду”, які займалися Сонею Делоне, Леже, були дуже зацікавлені побачити зв’язок між костюмами Соні та цією танцівницею, про яку ніхто нічого не знав. Крім Центра ”Помпіду”, були проведені численні колоквіуми, на які запросили й мене. Я стала речником Лізіки Кодряну і всі дивуються надзвичайними зображеннями, всі вражені винаходами, з точки зору руху, танцю, перформенсу, цієї артистки.”
Директор Бухарестського Національного центу танцю Вава Штефенеску розповіла про місце, яке займає Лізіка Кодряну в сучасному румунському танці: ”Мені здається, що на символічному рівні вона представляє собою щось особливе. А саме цю плинність і рухливість між світами, артистичними галузями, між ідеями та перспективами бачення тіла, руху, що, на мою думку, відбувається з артистами в якійсь мірі й сьогодні…”
