1960-ті роки та відродження румунської дипломатії

Початок 1960-х років привів до важливих змін у мисленні та румунській дипломатії. Зменшення радянського впливу призвело до зростання ініціативи соціалістичних сателітних держав самостійно представляти свої інтереси. Румунська дипломатія перейшла до репрофесіоналізації свого персоналу.

Стеліу Ламбру і Христина Штірбець, 19.01.2026, 08:30

Після 1945 року Румунія вступила в період глибоких політичних, економічних і соціальних потрясінь. Переможена у війні і окупована військовими, вона була змушена погодитися на територіальні втрати, виплатити компенсації і прийняти радянський вплив. У цьому загальному історичному контексті румунська дипломатія проходила ті ж етапи, що й сама Румунія: чистки та депрофесіоналізація в роки сталінізму та приблизно до 1958-1960 років, а також відновлення та репрофесіоналізація після 1960 року. У жахливому шостому десятилітті румунська дипломатія перебувала під знаком надзвичайно агресивної ідеологізації та просування кадрів, які захищали інтереси Румунії на основі так званого «здорового соціального походження». Фактично це було набирання дипломатів із скромних соціальних верств на ідеологічних засадах марксизму-ленінізму.

Однак початок 1960-х років привів до важливих змін у мисленні та румунській дипломатії. Зменшення радянського впливу призвело до зростання ініціативи соціалістичних сателітних держав самостійно представляти свої інтереси. Румунська дипломатія також перейшла до репрофесіоналізації свого персоналу. Вірність марксистсько-ленінській ідеології залишалася незмінною, змінилися лише критерії відбору кадрів: дипломати в основному походили з числа випускників з дуже добрими результатами навчання Академії економічних наук, Філологічного та Ююридичного факультетів. Пізніше вони походили також з числа випускників Політехнічного університету. Військові також набиралися за тим самим критерієм.

Дипломат Мірча Ніколаеску, посол Румунії в Єгипті в 1961 році, в інтерв’ю Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення в 1996 році відповів на питання «Як можна було стати дипломатом у 1960-х роках?»: «У той період можна було стати дипломатом двома способами. Один був звичайним, з університетською або після університетською підготовкою, або обома разом, для молодих кадрів. Існувала структура навчання та підготовки дипломатичних кадрів шляхом підвищення кваліфікації. Існував навіть Інститут міжнародних відносин, організований у 1948-49 роках, одночасно з реформою освіти. Він проіснував недовго, оскільки не мав міцної бази спеціалізованих кадрів, що відповідали вимогам дипломатії. Там були кадри, деякі з Міністерства закордонних справ, які були перетворені на викладачів. Були й особи, які тоді вступили до вищих навчальних закладів, особливо у зв’язку з так званими проблемами теоретико-ідеологічної переорієнтації, але не мали фахової підготовки. Лише небагато хто з них були дипломатами з серйозним досвідом, які могли б сприяти формуванню та вихованню майбутніх дипломатів».

Мірча Ніколаеску поділився своїм досвідом кар’єрного дипломата, який полягав у постійному контакті з подіями у своїй країні: «Той, хто працював у дипломатії і пробув за кордоном більше трьох-чотирьох років, відчував органічну потребу в оновленні та зміцненні своїх зв’язків з країною. Тому що після чотирьох-п’яти років роботи за кордоном, на посаді, особливо в державі, яка не часто пов’язана з твоєми реаліями, в якийсь момент ти задаєш собі питанням, чиїм ти є послом: Румунії в відповідній країні чи тієї країни в Румунії. І це зовсім не просте питання, якщо ти не маєш попередньої підготовки та навичок постійного зв’язку з найновішою інформацією з власної країни та необхідності розпізнавати її на найвищому рівні. Інакше ти залишаєшся жертвою інших тенденцій, з якими потім важко боротися».

Що допомогло Мірчі Ніколаеску побудувати кар’єру в дипломатії? Ось його відповідь: «Мені дуже допомогли деякі мої тодішні захоплення. Також допомогло те, що в ліцеї я мав щастя отримати дуже добру загальну освіту. Також мушу сказати, що мені дуже допомогла в налагодженні дипломатичної діяльності, незважаючи на відсутність спеціальної освіти, саме підготовка, яку я отримав у Академії економічних наук. Я там вивчав і поглиблював свої знання з економічної географії світу, Румунії, міжнародного права, окремо від питань цивільного права, комерційного права, які мають найбільше значення для зовнішньої торгівлі.

Я також цікавився соціальною політикою та історією доктрин. Зокрема, історія румунського економічного мислення виявилася не тільки дуже привабливою, коли я зміг до неї наблизитися, але й фактично стала основою для легкого наближення до сфери дипломатичної діяльності. У цьому мені також допомогло те, що я багато років працював у зовнішньоторговельній компанії, з 1946 по 1950 рік, спочатку в Управлінні постачання нафти до Радянського Союзу в контексті перемир’я. Це безпосередньо залучило мене до найсерйозніших проблем нашої країни в ті роки. Через мої руки протягом багатьох років проходили всі документи про постачання в рамках перемир’я і мирного договору, які я перевіряв або в першу, або в другу чергу».

Румунська дипломатія відродилася після 1960-х років, після більш ніж десятиліття депрофесіоналізації. Однак це відбулося за практиками репресивної держави, які припинилися в 1989 році.