Альпінізм без зору
Перший контакт з горою він мав лише п'ять років тому разом зі своїм другом з Клужа. Потім він продовжив займатися цим спортом з колегами Клузького університету.
Ana-Maria Cononovici, 05.12.2023, 07:14
Перший
контакт з горою він мав лише п’ять років тому разом зі своїм другом з Клужа. Потім
він продовжив займатися цим спортом з колегами Клузького університету. Минулого року він був нагороджений Румунським
альпійським клубом трофеєм Жолта Торока за підкорення вершин Ельбрусу,
Кіліманджаро та Монблану. Йде мова про Александру Бенкеа, молодого незрячого чоловіка,
який прагне підкорити маршрут Сім вершин, три з яких він вже
підкорив. Тож йому залишилося підкорити ще чотири вершини: Еверест, Мак-Кінлі, пік
Вінсон та пік Карстенц.
Александру
Бенкеа розповів нам, як почалася його історія на горі: «Мій перший контакт з
горою відбувся п’ять років тому. Тоді я і почав. Це сталося завдяки моєму другу,
ментору з Клужу, з яким я вперше піднявся на гору. Він підбадьорив мене, пояснив,
що означає гора. І саме цей факт, що він довіряв мені, що я досягну успіху, дало
мені сили. Я досі пам’ятаю більш авантюрний похід: йшов дощ, ми переночували в гірському
притулку, наступного дня ми спускалися з гори, це був дуже великий досвід для
мене. Це викликало в мені пристрасть, любов до гір. Після цього я продовжував
ходити в гори з колегами з університету, з вчителями, оскільки я викладав
географію в Клужі, а потім відкрив для себе Спортивний клуб
Climb Again, з членами якого мені вдалося здійснити ці подорожі. Разом з представниками
клубу та завдяки їм я досяг успіху. Вони надали мені всю необхідну підтримку,
як фінансову, так і логістичну, а також альпіністське спорядження.»
До
викликів, які поставили перед ним Монблан (4805 метрів) та Маттерхорн (4478
метрів), вершини, які вимагають зрілої техніки, високопродуктивного змішаного
спорядження і хорошої витривалості, Александру Бенкеа ставився з обережністю: «Я
вчився підніматися на гори поступово. Хочу сказати, що це було нелегко з
самого початку. Коли я почав підніматися на гори, я не знав, як користувати навіть трекінгові палиці. Лише перед підкорення Монблану я навчився ними користуватися, і це мені
дуже допомогло. І багато людей запитують мене, як я справляюся на горі, як я
орієнтуюся. Якщо стежка крутіша, я йду поруч з гідом, тримаю його за руку, а
іншою рукою промацую місцевість, використовуючи трекінгову палицю. Це вже
автоматизм, спочатку ставиш палицю, відчуваєш, що це стежка, що вона стабільна,
а потім ставиш ногу. Якщо стежка вузька, я йду позаду гіда, тримаюся за його
рюкзак, і так само, іншою рукою, використовую палицю, щоб утримувати рівновагу.
А на льодовику гід йде перед мною, десь 2-3 метри, ми зв’язані мотузкою, і в
цьому випадку я використовую обидві палиці, щоб розмежовувати шлях, щоб йти по
стежці.»
Відомий як
альпініст з білими очима Александру Бенкеа розповів для Радіо
Румунія, як він тренується: «Це залежить від мети. Якщо ми плануємо піднятися
на високу гору, будучи альпіністом, основне тренування будується на
кардіотренуваннях, бігу, кількох підйомах на гору або на тестовому підйомі, на
пристрої, який імітує підйом сходами. Я також деякий час займався плаванням, і
це дуже допомагає з кардіо. З іншого боку, якщо є більш технічні вимоги, я
багато тренуюся в скеледромі, на штучній стіні. Скелелазіння працює на все
тіло. Так само, як і кардіо, тому що гори мають змішаний рельєф, треба лазити, але
також трохи ходити пішки.»
Що він
відчуває, коли досягає вершин, про які так мріяв? Александру Бенкеа: «Здебільшого
почуття радості, досягнення! Це дуже
глибоке почуття, дуже внутрішнє, щось людське! Це не схоже на виграш у лотерею
чи щось подібне. Це щось, що залишається там весь час, і в моєму випадку це
часто загальний успіх, досягнення, що мені вдалося досягти більшої частини моєї
мети, тому що є також і спуск, але я дуже радий цьому факту, що я піднявся
туди, і я думаю про те, коли я повернуся в країну, до людей і матиму
можливість поділитися своїм досвідом з ними.»
Маючи
надзвичайну волю, Александру Бенкеа присвятив своє життя цій меті: підніматися,
долати фізичні та психічні обмеження, підкорювати найвищі вершини планети.
Позбавлений від народження зору, він компенсував це розвитком інших органів
чуття, щоб впоратися з труднощами, як і кожен з нас, повноцінних людей. Людина,
для якої слово неможливо не має жодного значення.
